Григорій Квітка-Основ'яненко першим в історії української літератури утвердив оповідну манеру письма, за що Т.Шевченко назвав його "батьком української прози". За словами І.Франка, Квітка - "творець людової повісті, один із перших того роду творців у європейських письменствах".
Головний герой оповідання — білий кінь Шептало, який працює на одному з господарств, виконуючи разом з іншими кіньми важку й обридлу щоденну роботу, і терпляче зносить удари батогом від конюха Степана та хлопця-підпаска. Шептало згадує, як колись його, молодого й гордого, «зломили», осідлали люди, примусивши працювати на себе.
Часом ця робота була нестерпно принизливою для білого красеня, предки якого «гарцювали на залитім різнокольоровими вогнями помості, і милуватись їхньою красою щовечора сходилися людські натовпи». Найтепліші спогади коня пов’язані з дитинством, коли лошам-стригунцем весело бігав із матір’ю по квітучих лугах, слухаючи її розповіді про дідів-прадідів. А потім з’явились люди…
1. Про Станіслава Чернілевського!
Кожна людина є частиною великого роду. З ним нерозривно пов'язані її життя і доля. Красу родинних почуттів описав у своїх поезіях С. Чернілевський. У вірші "Теплота родинного інтиму" показано сердечно-щирі, задушевні стосунки сина і матері. Ніби жива постає перед читачами дбайлива, ласкава і Турботлива жінка, для якої найголовнішим є щастя її дітей. Мати має особливий дар — відчувати власну дитину:
...Мати не пита, чому не сплю.
Вже, однак, зникає гіркотина,
Не катує серце печія.
Спогади із дитинства пробуджують найщиріші, найчистіші почуття, тому і світлішає у ліричного героя душа перед початком нового дня.
У поезії "Забула внучка в баби черевички" поет передав біль розлуки, від неї віє смутком, прощанням. Мені жаль бабусі, яка залишилася сама у спорожнілій хаті. Внуки роз'їхалися-розлетілися, а вона "стояла на порозі, хустинкою торкаючись до сліз". Осінь в природі принесла бабусі розлуку, душевний біль і самотність:
І осінь їй тихенько опустила
Горіховий листок перед вікном.
2. Про Ірину Жиленко
У таємничий мікросвіт домашнього затишку переносить нас віршований твір "Гном у буфеті". У кожної дитини є свої маленькі друзі, невидимі дорослим. Гном живе в буфеті вже кілька століть, він золотить на свята сервізи, любить пити какао, смоктати м'ятні гостинці. Маленький житель дому сварить пустунів, а слухняним дітям дає шоколадки. Він навчився гарних манер у порцелянової маркізи, яка запрошує його на чай. Проходять роки, століття, але гном буде завжди оберігати тепло дому, дитячу казку.
У поезії "Підкова" розповідається, як лірична героїня знайшла підкову, яку загубив Дідусь Мороз. Як відомо, підкова приносить щастя, тож дівчина сказала їй: "Світи тут, на вікні. Щоб все мені збулося!" Але знайшлися ті, хто позаздрив, — сімсот роззяв, що стали під вікном і не хотіли йти: "Вони стояли вперто, день при дні, — зачарувала їх моя підкова..." Тому героїня вирішує купити шубу й вирушити до Лапландії, аби віддати підкову власнику. І сніг, що раніше іскрився й світився то зеленим, то рожевим, то ніжно — фіалковим, одразу став звичним, тихим, рівним. Так звичайна заздрість може перетворити казку на буденність.
Поезії І. Жиленко не просто оповідають про фантастичний світ дитячих мрій, пригод, спогадів. Дивні образи, відтворені з любов'ю на папері, несуть важливі життєві істини. Так, жар-птиця є символом щастя, в яке необхідно вірити, що б не сталося, хто б не заважав. Буфетний гном ніби оберігає наше дитинство від втручання в нього проблем, життєвих негараздів, буденщини й сірості, що часто переповнює доросле життя. Він завжди чекає на нас у буфеті, готовий у будь-який момент нагадати, що дива нікуди не поділися, що казка завжди поряд — слід тільки про неї пам'ятати й іноді зазирати в закутки своєї душі, аби віднайти й пробудити її. Підкова обов'язково коли-небудь зробить свою справу й подарує щастя, адже ті, хто вірять у нього, завжди багато докладають для цього зусиль і завжди отримують результат
<span>У казці прославляється мудрість і кмітливість простої дівчини, яка зуміла перехитрити пана.</span>
6. Залишивши загін воїнів охороняти свій дім, боярин з Мирославою їде до монголів, на сторону яких переметнувся ще під час битви на Калці. Згодом Тугар Вовк супроводжує десятитисячне монгольське військо під командуванням Бурунди-бегадира, яке вирушило на тухольський перевал. У зіткненні з передовими монгольськими загонами Максим Беркут попадає в полон. До тухольської общини прибуває підмога з сусідніх громад, а також Мирослава, яка переказує план Максима по перемозі та знищенню монголів.
7. У повісті зображено боротьбу наших пращурів проти монголо-татарської навали на Карпатську Русь 1241 р. У відтворенні історичного минулого письменникові допомогли художня вигадка та народна творчість, зокрема широко відома в Галичині і в Закарпатті легенда про затоплення монголів тухольською громадою.
Франко створив художні образи народного проводиря Захара Беркута, його сина Максима, дочки боярина Мирослави, яка перейшла на бік народу, та Тугара Вовка, що зрадив народ і перейшов на бік ворога.
Вот, можешь записать только часть