Одного разу бігла лисиця до саду і здибає по дорозі їжака: «Добрий день, їжаче!» Каже їжак: «Добре здоров’я!» – «Ходи зі мною у товаристві у виноград». А він каже: «Ой страшно, лисичко, бо там господар накладає усе сильце; можемо упасти у біду». – «О, я,– каже,– не боюся, я маю школи закінчені, то дам нам раду!» І пішли.
Наїлися вони винограду і вертаються, та й лисичка піймалася у сильце. «Ей,– каже,– їжачку, братчику, ря¬туй!»– «Ой ні, не поможу, бо я казав, що не знаю; _ та ж ти мені казала, що маєш школи закінчені». – «Ой,– каже,– я уже зі страху забула геть усе».
Уздрів їжак, що біда, і зачав їй радити. «Нічого,– каже,– не роби, лиш як газда прийде, а ти ся зроби неживою – опусти голову, ноги, так як би була мертва, і, може, ця штука удасть». Акурат входить господар. Став над лисицею і каже: «От,– каже,– шкода, що я не був чотири дні в саду, аж лисицю зловив…» Узявся одною рукою за ніс; а другою взяв лисичку за хвіст та й викинув її через пліт.
Але лисиці лиш цього було треба. Схопилася та й пішла додому. Щось четвертої днини іде лисичка знов у виноград. Іде попри їжакову нору і знов кличе його у товаристві у виноград. «Та ти забула уже, що з то¬бою було?» – «Ходи, ходи». Но, наїлися вони знов винограду та й лиш зачали іти, а то їжак упав у сильце. «Ей,– каже,– сестричко-лисичко! Рятував я тебе, порятуй і ти мене». – «Но, що я тобі поможу? Я тобі не поможу нічим!» Та й іде геть. «Рятуй, бійся бога!» Але лисичка і не чує. Але їжак заплакав: «Сестричко! Дуже жили добре, ходи хоч розпрощайся зі мною».
Але, вернулася лисичка, та й обійнялися обоє. «Ой,– каже їжак,– поцілуймося обоє, бо знаєш, що ми смерть зараз». І лисиця вивалила язик і хоче їжака цілувати. Тоді їжак зловив лисицю зубами за язик і міцно тримає. Зачала лисиця пищати не своїми голо¬сами так, що учув господар та й убіг до саду. Є що видіти! Але, узяв він швидко та й лисицю убив, а їжака поволеньки звільнив із сильця і пустив у сад та й від того часу дуже їжаків шанував, бо бачив користь.
1. Тухольці запалюють вогнища.
2. Цікавість боярина до роботи тухольців.
3. Виготовлення метавок.
4. Мирослава признається, що це вона навчила робити метавки.
5. Сумнів Тугара Вовка в успіхові монгольського походу.
6. Опис поляни, де відбувалася рада старців.
7. Прихід Тугара Вовка і Мирослави на раду до Захара Беркута.
8. Боярин повідомляє умови Бурунди.
9. Обговорення умов.
10. Пропозиції старців і міркування Захара Беркута.
11. Відповідь вождя Тугару Вовкові.
12. Мирослава умовляє батька залишитися в тухольців.
Ответ:Мавку чарує в людині її духовна краса і велич, що проявляються перш за все у мистецькій творчості, захоплює постійна трудова заклопотаність, яка робить дії, вчинки людини значимими, а саме життя змістовним, її вабить властива цільним натурам стійкість почуттів, послідовність у коханні, довічна вірність у подружжі та інші глибоко моральні принципи.
Зустріч з Лукашем, а потім розквітле кохання до нього збудили в душі Мавки найкращі, найблагородніші поривання. Полум'я любові, яке охопило всю ї істоту в пам'ятну весняну ніч, не згасло навіть після її смерті. Вона пронесла той вогонь крізь усі важкі випробування життя мужньо і стійко, перенесла зневагу і презирство Лукашевої матері, муки до кінця нерозділеної любові, нарешті, ув'язнення в твердині "тьми і спокою", куди завело її відступництво коханого, і знову вернулася до життя, щоб подати руку допомоги Лукашеві у його найтяжчу хвилину. У цій тривалій боротьбі Мавка пройшла довгий і складний шлях.
<span>Якщо це тобы допоможе то ось цитатна характеристика Сави і Михайла </span>
<span>Сава: </span>
<span>Він був високий ростом, вищий від свого брата, але ніжно збудований, як мати. З лиця подобав також на неї і був би гарний, коли б не його безустанно заблуканий погляд, що мав у собі щось зимного30[30] й несупокійного. З його ніжного, майже дитинячого обличчя вражав його погляд прикро і відтручував від себе. Очей сих не наслідив він ані від тата, ані від мами. Коли очі Івоніки були дзеркалом самої доброти серця й чесноти, погляд у Марійки м'який, звичайно глибокий і зажурений, в усміху несказанно лагідний і гарний, то його очі, великі й сиві, не мали нічого спільного з його дитинячо-молодим обличчям. </span>
<span>Але він - то вже інша галузь. Росте й горнеться кудись... та не до доброго й не до нас. Він роботи боїться, йому танець у голові. Зо стрільбою ходив би день і ніч по полі й по лісі, а про хату думає лише тоді, коли мамалиґа на кружок вивернеться. Йому однаково, чи товар поєний, чи ні,- коби йому спрага не допікала. Йому однаково, яка погода надворі, чи се землі і збіжжю по добру, чи се бджолу не вбиває,- коби він у своїх збитках мав гаразд, коби йому меду доволі, аби потайком із горівкою змішати та бог знає з ким випити! </span>
<span>Тато його не позволяв йому курити, бо сам не курив, а Григорій усе приносив йому пачку з Гоппляцу, як знав, що в нього вже тютюну не стало, а він хотів курити. В тата пив він горівку лиш 3-4 рази до року - на різдво, на Великдень, на храм і на Новий рік або в м'ясниці,- а тут частували його не раз і не два, а по кілька разів до тижня. А вже найліпша була для нього Рахіра... </span>
<span>Михайло: </span>
<span>І не саме великий, але плечистий і сильний, а з лиця мов у якої дівчини, лише що над устами засіявся вус. Дівчата в селі знали добре, який він був, одначе він держався від усіх так далеко, був такий соромливий і замкнений, що ніхто не міг про нього сказати, щоб глядів за одною довше, ніж за другою. </span>
<span>Такий був Михайло! Просто пішов до бурдея, не ївши, щоб товару подивитися, за всім доглянути; аби на завтра пристарати до орання, аби братися до землі. </span>
<span>Сава про нього так казав:"Михайло був баба, хоч був сильний, як медвідь, і плечі у нього, як у великана, садив на них мішки, як ніщо; хоч, щоправда, до роботи був здатний, як рідко хто перший-ліпший. Але серце було у нього м'яке, як тісто!..".</span>