Характеристика: «Найбільшою мрією стало самому що-то посіяти і щоб воно зійшло. Хлопчик і робив це, наслідуючи маму».
«Закутаний в хустку, кінці якого пущено під пахви, з закачаними довгими рукавами і підлогами, в личаках, намотаних до колін, був схожий на дівчину, а ще більше на якесь прояв, ніби він і не чоловічої статі. Очі швидкі. Руки спритні».
«Малий? Нехай він і без штанів, але більше знає іншого старого, більше, ніж я!».
«Але і ніхто не міг зрівнятися з ним, граючи в гилку».
«Ніколи не мав вільної хвилини: гнали на панщину, і він йшов, як не з косою, то з ціпом,- косив, молотив. Восени садив дерева. Викопував в лісі дубки, кленочки, яворкі і тикав їх, де було місце: навколо будинку, край вулиці, біля криниці. Взимку возився з гноєм, розносив його на город і на полі. Коли втомлений, розтирав снігом руки та обличчя - вони горіли як жар. Ще й не пахло нирками, готував живці, ховаючи їх у погребі. А з теплом ощипывал дички. Хто просив, нікому не відмовляв». «Викопані і пересаджені їм деревця не сохли. ...Прищепи його приймалися, так як він не щеплял на вербі груші». <span>«І все село сверялось за нього. Люди пам'ятали, як він посіяв рано - і вродило, як посіяв пізніше - і теж вродило. А коли викликав хмари і накликав дощ, ніхто не коливався: він не що-небудь - мудрець, Планетник...». «Не було такої роботи, яку не подужав б або якої цурався б. На його дворі не залежувався не те що гній, а і синячка. Зі свого поля він позбирав і повиносив камінчики.. Наковував жерна, виправляв шкіри, шив кожухи. Корова не могла отелитися, звали і допомагав корові. Лікував коней, які хромали. Готував зілля від різних хвороб. А дітям робив свистки і сопілки. Одного тільки цурався - не вступав до корчми, відмовляючись від могорыча: “Мені так весело”».</span>
1.хлопчик який шукає квітку щастя. 2.портрет і зовнішність героя. 3.риси характеру хлопчика: а)допитливий. б)цілеспрямованість. г)здатний до глибоких почуттів. 4.сприйняття квітки щастя хлопчика вже дорослим.
Роман Панаса Мирного Хіба ревуть воли як ясла повні розповідає нам про хлопця на ймення Чіпка.Ріс він бийстрюком , тому його єдиним другом був Грицько.Мати постійнобула на роботі тому виховувала його баба Оришка, коли трохи підріс пішов пастухом до діда Уласа. Та все ж чи є цей герой вбивцею однозначно сказати не можна , я схиляюсь до того , що був, адже звичайно всі ці обставини довели його до такого стану. За допомогою порівняння Грицька з Чіпкою ми бачимо що пешому приходилось набагато гірше , адже ріс він зовсім сиротою і немав спадку ,працював з нуля, а отже немав матеріальної підтрими. На мою думку чіпка є вбивцеюі виною цього його характер
Коли чогось дається в необмеженій кількості, то це набридає і стає нудно. Спочатку людина шукає ще більших збудників, але й це не втримає увагу й захоплення на довгий час. Потім все стає набридливим, нічого не захоплює . Виникає стан схожий на депресію, а це вже мало схоже на здоров"я. Бо людина повинна мати погляд, що горить зацікавленністю у житті.
«Дід Андрій вважав своїм обов’язком привчити Павлуся до лицарського ремесла. Вчив його їздити на коні, кидати списом та арканом, стріляти з рушниці та з лука й орудувати шаблею. Часом оповідав йому про Запорожжя, про козаків, їхні звичаї та про всі походи й пригоди із свого життя». • «Павлусь мріяв про те, коли й він підросте, стане славним козаком». • «Здається, не було нічого такого, чого б Павлусь для Гані не зробив». • «Павлусь підніс вгору свого супротивника та, як лише цей відстав від землі, розмахнув ним і кинув на землю». • «Павлусь дивився на те все наляканими очима. Йому здавалось, що це якийсь страшний сон, з якого не можна прокинутися». • «Його огорнув страх. У його уяві татарва була такою, що її ніхто не переможе. Дідусь розказував йому, як козаки били татар, та ось він бачив, як татарви нічого не стримало, і дідусь, і багато інших дужих козаків полягли». • Непорадний: «Козакові соромно плакати, ось що. Виростеш — козаком станеш, тоді й засоромишся».