Автор: Павло Загребельний.
Назва твору: "Диво".
Дата написання: 1968.
Жанр: історичний роман з елементами фантастики.
Тема: боротьба за єдність народу і об'єднання земель Київської Русі, спроба показати читачеві, що людина і її діяльність може бути справжнім дивом. Зв'язок минулого з сучасним.
Головні образи: Софія Київська, Сивоок, Ярослав Мудрий.
Ну ладно ладно. Все удаляю
З раннього дитинства сувора дійсність повоєнних років перепліталася в Михайлика з казковим сприйняттям навколишнього світу. Зростаючи в подільському селі серед мальовничої природи й чесних, працьовитих людей, він учився людяності, щирості, любові до рідного краю. Його вчителями були власні батьки, дідусь і бабуся, веселі Мар’яна та Люба та інші.Від батька Михайлик перейняв любов до роботи в полі, повагу до землі, що дарує врожай, від матері — доброту й закоханість у неперевершену красу української природи. Дідусь навчив його не лише бути майстром на всі руки, цінувати дотепний гумор, але й опоетизовувати природні явища, бачити незвичайне, прекрасне в простому.Михайлик рано навчився читати, і книги стали його вірними друзями та мудрими порадниками. Більш за все він прагнув учитися й докладав усіх зусиль для здійснення своєї мети. Ні брак підручників і зошитів, ні відсутність взуття не могли його зупинити. Хлопчик власноруч робив чорнило й босоніж бігав по морозу до школи, а коли випав сніг, його через усе село носив батько, загорнувши в кирею.Поруч із життєрадісністю, ліричністю, безпосередністю в Михайлика формуються й такі риси, як глибока пошана до батьків, чесність, працьовитість, співчуття, щире вболівання за вбогих односельчан..<span>
</span>
Більшість людей э просто байдужими до горя інших людей, вони думають як добре, що у моїй родині не сталось такого лиха… А хіба Бог не вчив нас помагати тим, хто потребує нашої допомоги? Правда допомога буває різною , кожний читаючи цю статтю думає, хіба у нас великі зарплати чи пенсії, щоб роздавати іншим, ми теж нещасні і у кожного свої проблеми...<span>Та чи задумувались Ви хоч раз, як живуть на цьому світі люди, які з народження не можуть бачити, як світить Сонце, падає дощ, цвітуть дерева… Як живуть ці люди не бачучи ні рідних ні близьких, ні жодного разу дітей своїх. Для них світ – це ці ловити темрява. А як живуть, ті які не можуть нічого чути, ні мелодії української пісні, ні слова материнської душі і навіть не знати найріднішого слова мама. Від цього крається серце, а сльози виступають з очей…</span>
Поки брати малі, поки й рідні.
Брати — що коти: погризуться й помиряться.
Два брати Кіндрати, а не однакові на вдачу.
Братня любов краще кам'яної стіни.
Брат любить сестру багатую, а чоловік — жінку здоровую.
Сестри рідні тоді, як усі вийдуть заміж.
Сестра із сестрою, як риба з водою.
Сестра сестрі заздрить у красоті.
Сестра із сестрою дружить, а на думці своє держить.
