Ви ніколи не замислювалися про красу у своєму житті?І вже хтось подумав про красиве обличчя, струнку фігуру, яскраво виражені та глибокі очі, хтось – про дорогий брендовий одяг, розкішні теплі «норкові» шуби та взуття на підборах, а хтось – мовчки схилив голову, ніби от – от пустить додолу гарячу гірку сльозу … А чому так? Без вродженої краси, тонкої талії і високого модельного зросту люди немають що сказати, коли тема заходить за красу.
Наразі,всі ви, не погодитесь з думкою, що з такими людьми ви б не мали нічого спільного. Чи не так?Але задумайтесь… Чомусь ніхто з вас не запропонує потоваришувати ,не запитаю про справи, не поговорить «по душам» зі знайомою, яка має не привабливий вигляд, кілька лишніх кілограмів, ніс картоплею і «пірсинг» в носі.Чому так? Можливо ця людина розуміє і відчуває більше, а ніж всі ті з крутими зачісками, модним «мейкапом» та модельною фігурою. Та ніхто з нас, не стане зазирати їй в «душу» з такою « потворною» зовнішністю.Разом з тим, такі люди надають перевагусамотності, замикаючись в собі, втрачають надію стати кращим, вони вже не шукають інтерес до життя та впевнені що нічого не варті.Ви не розумієте краси. Це не те що дорого, блистить, «модно» чи вульгарно. Краса – це манера спілкування, це стиль життя, етикет, повага до старших людей тавнутрішнє відчуття чогось важливого та прекрасного.Не плутайте красу з тим, чим вас так благородна нагородила природа. Краса – вона всередині. Тож будьте красивими!
Місто Хмельницький має більш ніж 500-річну історію і веде свій родовід від невеличкого поселення Плоскирів або Плоскирівці, що виникло в місці впадіння річки Плоскої до Південного Бугу. Дата заснування міста не відома, а от, що стосується першої згадки, то вона відноситься до першої половини XV століття. На той час Поділля стає ареною суперечки між литовськими князями та польським королівством, яка закінчилася на користь останніх. Частина Поділля, включаючи Побужжя, відійшла під владу Корони Польської. Польський король Владислав ІІ Ягайло в 1431 році надає вірній шляхті привілеї на подільські володіння. Серед населених пунктів, що згадуються у документах королівської канцелярії від того року, знаходимо поселення сільського типу (villa) під назвою Ploskir о wcze (Плоскирівці) та відповідний до цього запис: 10 лютого 1431 р. у місті Сопоті король Владислав ІІ Ягайло записує Янові Чанстуловському 100 гривень на володіння ”селами Голисин та Плоскирівці на річці Бог у Летичівському повіті Подільської землі” ("... super villis Holissin et Ploskir о wcze super fluvio Boh iacentu in terra Podoliensi et districtum Latichoviensi sitas"). В роки королювання (1434-1444 рр.) Владислава ІІІ нова згадка – підтверджується право на володіння поселенням, яке вже названо як Ploskirоw – Плоскирів.
Якщо в XV ст. зустрічається подвійне написання назви поселення (двічі – Плоскирівці, чотири рази – Плоскирів), то з XVI ст. і фактично до початку ХІХ ст. вживалася лише Плоскирів. Така назва поселення пояснюється його місцерозташуванням серед грузьких заплав у місця впадіння річки Плоскої до Південного Бугу (тоді річка мала назву Бог). Справа в тому, що ще до початку ХХ ст., Плоска при впадінні до Бугу мала "безіменний" рукав, завдяки якому утворювався природний острів. Ймовірно той рукав у XV – XVI ст. мав назву Рів (до речі, доволі поширений гідронім на землях Поділля), а поселення, що виникло на острові між Плоскою та Ровом, стало іменуватися Плоскирів (Плоскирівці).
Після приєднання Поділля до Російської імперії, 5 липня 1795 р. імператорським указом була утворена Подільська губернія. Один із повітів губернії став називатися Проскурівським, а його центром зазначене місто Проскурів . Отже, с аме в цьому імператорському указі вперше з устріча ється назва Проскурів. Якоїсь с пеціально ї постанови про перейменування Плоскирова в Проскурів не знайдено і нам тепер залишається лише гадати: чи свідомо, чи помилково в російських документах з'явилась нова назва міста. Цікаво, що д еякий час дві назви існували одночасно, але з 1801 року остаточно утвердилася н о ва – Проскурів, яка була співзвучна із словом “проскура” – так українці іменують хлібець, котрий вживається у християнських обрядах.
16 січня 1954 року вийшов Указ Верховної Ради Української РСР: "На ознаменування історичної події – 300-річчя воз'єднання України з Росією і відзначаючи заслуги перед українським і російським народами видатного державного діяча і полководця Богдана Хмельницького, Президія Верховної Ради Української РСР постановляє: перейменувати місто Проскурів у місто Хмельницький, а Кам'янець-Подільську область – в Хмельницьку".
Таким чином, історія Плоскирова – Проскурова – Хмельницького нараховує майже 575 років і містить багато цікавих подій. Для зручності, подамо найважливіші з них у хронологічній послідовності.
Як власник.Бо він хоче більше землі скупити "Ох,земелько,свята земелько-Божа ти донечко!Як радісно тебе загрібати до купи,в одні руки...Приобрітав би тебе без ліку!"
Сюжетна основа твору — проста. Поховання на Аскольдовій могилі ук-
раїнців-воїнів. Проте твір більше емоційний, ніж розповідний. Читач
дізнається про те, що тридцять воїнів поховали в одній могилі, що вони
були молоді й славні, що навкруги буяла чарівна природа... А їх немає не
буде вже ніколи. Вони навіки залишили те, що найбільше любили — свою
Україну.
Ліричний герой — збірний образ. Це тридцять мучеників. Це — український
цвіт! їхня загибель — початок кривавої дороги. Скільки ще того цвіту
загине? Що було далі, ми вже знаємо. Далі був геноцид... Така
перспектива думки. Від 1918 року до кінця XX століття.
У поезії «Пам'яті тридцяти» багато символів. Сонце, вітер, Дніпро —
символи життя, можливого щастя, радощів, Кривава дорога — нещасливе
майбутнє. Символічний і образ Каїна. Те, що загинули дуже юні, а
навкруги буяє життя, ще більше загострює усвідомлення такого тяжкого
лиха, такої втрати, неприродності смерті. Разом із юнаками загинули і
їхні ненароджені діти, онуки, правнуки, яким так і не судилося побачити
свою Україну.
Емоційному наснаженню твору сприяють стислі речення, точні вислови,
закінченість думки у двох коротких рядках. Вірш короткий, як сплеск
болісної розповіді. Розділові знаки: тире, двокрапка, багатокрапка, знак
оклику й знак питання (у риторичному запитанні «На кого завзявся
Каїн?»), однакове закінчення й початок твору — усе сприяє створенню
відповідного настрою, наростанню емоцій. Влучні епітети (славних,
молодих, коханий, кривавих) і метафори {сонце квітне, вітер грає, рука
посміла знятись) Художньо збагачують твір.
Епітети: дитячі любі роки, вродливі королівни, безпощадній зброї. Метафора і порівняння: Мріє стеля надо мною, Мов готичнеє склепіння?
