<span>Автор широко вживає епітети («стрункі міцні ноги», «очі… аж горіли червоним смутком», «смирна конячина» та ін.); порівняння («гойднув розлогими рогами, — так, наче вітав його», «річкова течія була на вид не така страшна, як вовки…», «…а вода, затягнута тремткими скалками льоду, була схожа на застигле блакитне шумовиння» та ін.); метафори (слова в переносному значенні) («струмінь вітру доносив запах річкової криги, в ньому жив дух примерзлого болота, долинало шарудіння прив’ялих стеблинок, які пускалися вскач по впалому листю», «поляна ця, подзьобана струхлявілими пеньками; викрутилась край осичняка…», «підберезники втямили, що з ними сталося…» та ін.), трапляються зменшено-пестливі слова (кущик, стежечка, маленький); синоніми (йти, накульгувати, почвалати, вискочити, потюпати та ін).</span>
Ідея: єднання краси навколишнього світу й маленького хлопчика.
Основна думка: дитинство — вік, коли формується майбутня людина, і тому
так важливо навчити її любити, розуміти та цінувати природу.
Чув я, що Жолудь нечисті гроші має, від самого, не при хаті згадуючи, сатани. Тільки ж де вони з ним познайомилися і як? От що цікаво!»; «Не журіться. Я зумію заховать, аби що»; «Буде здоров’я, будуть і гроші, а я навіки від них одрікаюсь, ніколи в світі не буду хотіти більше, ніж Бог дає»; «Пішов би до нього у саме пекло: надокучило отак раз у раз позичати, нехай би дав, іродів син! Чи душу йому, луциперові, треба, то нехай би брав, бо без душі, мабуть, легше, як без грошей»; «Е, куме, мабуть, і в тебе нечисті гроші, і в тебе душа вже не своя!»; «Давайте моє мені… З мене печінка мало не витрусилась, поки це діло скінчилось, та щоб я не мав у руках свого заробітку, а заглядав вам у вічі, як цуцик?»