Николай Васильевич любимый писатель, в своем расказе отобразил в веселой правдивой форме веселые гулянья, самобытные обычаи, высмеял суеверие.
Уверен Дмитрий в знак любви к народному писателю ты прочтешь и сам без проблем составишь план рассказа.
А читается это легко, весело . Тем более ты владеешь языком и уловишь многие
<span>нюансы, которые во многом теряются при переводе. </span>
Мов здоровий дубчак між явориною, визначався між усім тухольським парубоцтвом» «…Молодий гірняк»; «…перший удалець на всю тухольську верховину, син тухольського бесідника Захара»
«…всюди він був, де його потрібно, всюди вмів зробити лад і порядок. Чи то між своїми товаришами тухольцями, чи між боярами, чи між їх слугами… усюди був однаковий, спокійний, свобідний в рухах і словах, мов рівний серед рівних. Товариші поводилися з ним так само, як він з ними, свобідно, несилувано, сміялись і жартували з ним. …Боярська служба… поважала за його звичайність і розсудливість»; «…його хороше, сонцем обпалене і здоровим рум’янцем осяяне, одверте, щире лице»; «В його серці, смілім і чистім, як щире золото…»; «…дитя гір»; «Усюди був однаковий, спокійний, свобідний в рухах і словах..»; «Хоч і в путах, я все буду вольний чоловік. У мене пута на руках, а в тебе на душі!» «Життя в неволі нічого не варте» «Се наша Тухольщина, наш рай! — сказав Максим, обкидаючи оком долину, і гори, і водопад з такими гордощами, з якими мало котрий цар обзирає своє царство!»
ШРАМ (справжнє прізвище Чепурний)
По одежі і по сивій бороді, сказать би, піп, а по шаблюці під рясою, по
пістолях за поясом і по довгих шрамах на виду — старий «козарлюга». Був він син
паволоцького попа, по прізвищу Чепурного, учився в Київській братській школі, і
вже сай вийшов був на попи. Як же піднялись козаки з гетцу маном Остряницею, то
і він устряв до козацького війська; бо гарячий був чоловік Шрам і не всидів би
у своїй парафії, чуючи, як іллється рідна йому кров за безбожний глум польських
консистентів ,і урядників над українцями, за наругу католиків і унітів над
греко-руською вірою. Сидів він зимовником серед дикого степу на Низу, взявши
собі за жінку бранку туркеню; проповідував він слово правди божої рибалкам і
чабанам запорозьким; побував він на полі й на морі з низцями; видав не раз і не
два смерть перед очима да й загартовався у воєнному ділі так, що як піднявсь на
ляхів Хмельницький, то мав з його велику користь і підмогу. Ніхто краще його не
ставав до бою; ніхто не крутив ляхам такого веремія... У тих-то случаях
пошрамовано його вздовж і впоперек, що козаки, як прозвали його Шрамом, то й
забули реєстрове його прізвище. І в реєстрах-то, коли хочете знати, не Чепурним
його записано. не раз дзвонив старий Шрам шаблею; далі, почуваючись, що вже не
служить сила, зложив з себе полковництво, постригсь у попи да й почав служити
богові.
Іванець Брюховецький
Іванець був собі не значний товариш, да за свою щиру службу старому
Хмельницькому мав велику в його повагу і шанобу. Бувало, проживаєш у
гетьманському дворі, то й чуєш: «Коханий Іванець! Іванець, друже мій єдиний'» —
озветься до його під веселий час, за чаркою. «Держись, Юру,— каже, бувало,
синові,— держись Іванцевої ради, як не буде мене на світі: він тебе не ошукає».
От Юрусь і державсь його ради, і вже було, що скаже Іванець, те й свято.
Мабуть, нечистий напутив його. Почав гроші збирати, почав усякому годити, почав
прохати уряду в гетьмана. Той і настановив його хорунжим. Як же ото Юрусь не
зміг держатись на гетьманстві да пішов у ченці, так Іванець, маючи в себе од
усіх льохів гетьманських ключі, підчистив щире срібло, скілько його там
осталось, да й махнув на Запорожжє. А там як сипнув грішми, так запорожці за
ним роєм: «Іван Мартинович! Іван Мартинович!» А він, ледачий, з усіма
обнімається, да братається, да горілкою поїть...Запорожці так собі його
вподобали, що зозвали раду, да й бух Іванця кошовим. Тепер уже він Іван
Мартинович Брюховецький. Ні на що славне Запорожжє, коли такі гетьмани настали!
1 РОЗДІЛ
В даному творі розповідається про Вітька який був закоханий у Галю. Про свої почуття до Галі він розказав своєму другові Федькові. Щоб завоювати серце Галі вони хотіли заспівати їй серенаду з гітарою яку вони позичили у біблітотеці сестри Федька і капелюха якого вкрали у сусіда. Їхній план зірвався тому що не було погоди на зоряне небо, а коли настав той день коли хмари розвиднілись, вини всештаки заспівали серенаду але не під Галіним вікном а баби Хвірї. Потім федько проговорився Галі що Вітько любить її. І Вітько пішов до Галі на побачення вона мило його попросила поносити води в бочку а за той час кудись пропала хлопчина разом із своїм другом працювали. На наступний день відбулось то ж саме тільки з дровами і Вітько побачив як Галя йшла з Петром і усміхалася. Петро був його ворогом і дуже розсердився на Галю називав її зміюкою. Також був розсердений на Петра і зробив дуель в якій вони мали битись на смерть. Петро думав що це був жарт і що вони тільки пограються але Вітько був готовий віддати життя заради Галі. Перший постріл отримав Вітько, але Федько насипав йому забагато пороху і зброя вибухнула і він був весь в сажі. Потім Петро злякався і закликав участкового і втік. Федько також встиг сховатись а от Вітька спіймали завели в стодолу. Невдовзі і завели Петра. Коли участковий вийшов хлопці все обсудили і було відомо що Петро не має ніяких почуттів, просто він вирішив трішки попікапити <u>Галю а вона його також використала бо попросила пополоти кукурудзу. Хлопці побачили футляр для зброї і хотіли провчити участкового. Але там був не пістолет а їжа і вони посмакували її. Участковий зайшов і відпустив хлопчин. Невдовзі прибігла Галя і Федько. І Галя дуже переживала за Вітька і почала обмивати його від сажі і поцілувала в щічку. - ЦЕ ПЕРШИЙ РОЗДІЛ</u>
Характеристика дракона з повісті-казки "Місце для дракона": У повісті-казці "Місце для дракона" головний персонаж - дракон Грицько. Попри свою хижацьку натуру, він, на противагу людям, уособлює добро. Дракон наділений найкращими рисами, які можуть бути притаманні особистості. Він щирий, відданий,
чесний. До того ж, Грицько має тягу до знань, вчиться писати вірші.
Дракон не хоче робити зла, бо має добре серце. Він протистоїть власній
природі - природі хижака. Антиподами Грицьку-хижаку виступають люди,
які, навпаки, хоч і не є хижаками, поводяться не по-людськи. Через свою доброту Грицько, врешті-решт, потерпає.
