ШРАМ (справжнє прізвище Чепурний)
По одежі і по сивій бороді, сказать би, піп, а по шаблюці під рясою, по
пістолях за поясом і по довгих шрамах на виду — старий «козарлюга». Був він син
паволоцького попа, по прізвищу Чепурного, учився в Київській братській школі, і
вже сай вийшов був на попи. Як же піднялись козаки з гетцу маном Остряницею, то
і він устряв до козацького війська; бо гарячий був чоловік Шрам і не всидів би
у своїй парафії, чуючи, як іллється рідна йому кров за безбожний глум польських
консистентів ,і урядників над українцями, за наругу католиків і унітів над
греко-руською вірою. Сидів він зимовником серед дикого степу на Низу, взявши
собі за жінку бранку туркеню; проповідував він слово правди божої рибалкам і
чабанам запорозьким; побував він на полі й на морі з низцями; видав не раз і не
два смерть перед очима да й загартовався у воєнному ділі так, що як піднявсь на
ляхів Хмельницький, то мав з його велику користь і підмогу. Ніхто краще його не
ставав до бою; ніхто не крутив ляхам такого веремія... У тих-то случаях
пошрамовано його вздовж і впоперек, що козаки, як прозвали його Шрамом, то й
забули реєстрове його прізвище. І в реєстрах-то, коли хочете знати, не Чепурним
його записано. не раз дзвонив старий Шрам шаблею; далі, почуваючись, що вже не
служить сила, зложив з себе полковництво, постригсь у попи да й почав служити
богові.
Іванець Брюховецький
Іванець був собі не значний товариш, да за свою щиру службу старому
Хмельницькому мав велику в його повагу і шанобу. Бувало, проживаєш у
гетьманському дворі, то й чуєш: «Коханий Іванець! Іванець, друже мій єдиний'» —
озветься до його під веселий час, за чаркою. «Держись, Юру,— каже, бувало,
синові,— держись Іванцевої ради, як не буде мене на світі: він тебе не ошукає».
От Юрусь і державсь його ради, і вже було, що скаже Іванець, те й свято.
Мабуть, нечистий напутив його. Почав гроші збирати, почав усякому годити, почав
прохати уряду в гетьмана. Той і настановив його хорунжим. Як же ото Юрусь не
зміг держатись на гетьманстві да пішов у ченці, так Іванець, маючи в себе од
усіх льохів гетьманських ключі, підчистив щире срібло, скілько його там
осталось, да й махнув на Запорожжє. А там як сипнув грішми, так запорожці за
ним роєм: «Іван Мартинович! Іван Мартинович!» А він, ледачий, з усіма
обнімається, да братається, да горілкою поїть...Запорожці так собі його
вподобали, що зозвали раду, да й бух Іванця кошовим. Тепер уже він Іван
Мартинович Брюховецький. Ні на що славне Запорожжє, коли такі гетьмани настали!
<span>Природа відігравала особливу роль у житті і творчості Лесі Українки. Весна, літо, осінь, зима — це не просто пори року, що змінюють одна одну. Весна для хворої на туберкульоз кісток Лесі була передвісником тепла, надією на одужання. У багатьох її творах звучить мотив весни, її цілющого впливу на всіх і на все. </span>
<span>Літо —, це сонце, тепло, ласкавий вітерець. Улітку Леся почувала полегшення, хвороба неначе відступала, а настрій був бадьорий; </span>
<span>Осінь і зима приносили з собою дощі, холоднечу, слабування і нові поразки у боротьбі з туберкульозом. Але негода ніяк не впливала на творчу активність поетеси. Якось вона у листі написала: "Часто у поетів настрій поетичний залежить від погоди — одні найбільше пишуть навесні, в чудову погоду, другі можуть писати тільки під час осінніх дощів, у мене ж сей настрій залежить най більш від того, яка погода в душі, і я пишу найбільше в ті дні, коли на серці негода, тоді чогось швидше робота йде". </span>
<span>Але ніяка негода не впливала на прояв любові поетеси до рідного краю. З ніжністю писала Леся Українка про ліси і озера Волині, синій Дніпро, південні степи України, чудові Карпати і мінливу красу Чорного моря. </span>
Тугар Вовк - тухольський боярин , якому князь подарував землі Тухольщини . Вважає себн вищим за громаду і хоче насаджувати нові порядки. Відмовляється віддавати Мирославу за Максима бо вважає простого смерда недостойним боярської дочки. Видав монголам плани руської дружини напередодні битви на Калці, та знову стає зрадником, приводячи монголів до Тухлі. ПОРТРЕТ І ЗОВНІШНІСТЬ ТУГАРА ВОВКА: « Був мужчина , як дуб.Плечистий, підсадкуватий, з грубим, чорним волоссям, він і сам подобав на одного з тих злющих тухольських ведмедів » РИСИ ХАРАКТЕРУ ТУГАРА ВОВКА : 1. Підступність; 2.Хитрість; 3.Гордість; 4.Зарозумілість; 5.Корисливість; 6.Улесливість; ТУГАР ВОВК - не щасливий. Батьків своїх не пам'ятає, втратив дружину, а пізніше й дочка відцуралася батька. Але в цьому Тугар Вовк сам винний. Його гордість, зарозумілість, зневажливе ставлення до народу, прагнення до влади знаходять вияв у його вчинках, перекреслюють батьківські почуття і хвилинне благородство ( коли рятує життя Максимові ). Тугар Вовк любить полювання , він дуже хоче кимось керувати, до того ж він - подвійний зрадник. Т.Вовк гірший за ворога, це зрадник, він виступив проти свого народу, пішов служити ворогам. І виправдання йому не може бути. Навіть тоді, коли він рятує Максима, якого хотів зарубати Бурунда, він не спокутує своєї провини перед народом. На прикладі боярина автор засуджує зраду і підкреслює, що в першу чергу зраджують свою батьківщину багатії, а справжніми патріотами є трудящі люди .
Тому що автор на перше місце ставить події, які відбуваються в Україні, ту жахливу картину, кров чотирьох братів. Щоб ми, читачі, розуміли, що кров ллється не просто так, а за Батьківщину.
