Назва твору лобо володар курумпоавтор ернест сетон томсонколи написано твір в 1898імя головного героя лобойого вчинки лобо вбивав тваринриси характеру розум увага страх
1. Аби вовк ситий і коза ціла.Бере вовк, та й вовка візьмуть.Великій череді вовк не страшний.Дружній череді вовк не страшний.Вовка в кошару не впускай.Вовка за вухо не втримати.Вовка не треба кликати з лісу, він сам прийде.Вовка ноги годують.Вовка пастухом не ставлять.Вовка пустили в обору, а козла в город.Вовка боятися - в ліс не йти.Вовка як не годуй, а він усе в ліс дивиться.Скільки вовка не годуй, а він у ліс дивиться.Вовк змінює шкуру, але ніколи свою натуру.Вовк линяє, а вдачі не міняє.Натура вовка тягне до лісу, а музиканта — до корчми.Вовка в плуг, а він глядить у луг.Вовк в овечій шкурі.Бере вовк і лічені вівці.Вовк вовка в яму не втрутить.Вовк лисиці не рідня, та повадка одна.Вовком орати не будеш.Вовк вовчу думку має.Вовк старіє, але не добріє.Вовк і з лісу вівці бере.Вовк собаки не боїться, але не любить, як він гавкає.Не научиш вовка орати.Впустив вовка до стайні.Дружба з вовком вилазить боком.Е, ти ще не бачив смаленого вовка.Лихо вовкові: зачинили його між вівці.З вовка кепський пастух, а з п'яниці — війт.З вовком дружи, а камінь за пазухою держи.З вовком до паю не ставай.З вовками жити — по-вовчому вити.Або з вовками жити і по-вовчому вити, або з'їденим бути.І вовк свої вовченята любить.Із нехотя з'їв вовк порося.І на вовка буває пригода.Кажуть на вовка: гладкий, а він тиждень не їв.Кликав вовк козу в гості, але та йти не хоче.Коли йдеш до вовка на обід, бери пса з собою.Ми про вовка, а вовк суне.За вовка помовка, а вовк іде.За вовка помовка, а заєць кобилу з'їв.За вовка помовка, а то лис кобилу стис.Про вовка помовка, а чорт пана несе.Не буде з вовка баран.Не за те вовка б'ють, що сірий, а за те, що овечку з'їв.Не такий вовк страшний, як його малюють.Лоша — вовкові паска.Не спиться вовку під селом.Не сунься у вовки з кобилячим хвостом.Туди вовка не тягне, де нічого не пахне.Нюхом вовк ситий не буде.Обійдеться без вовка у кошарі.Який чорт вовком орав, такий в його й хліб їв.Хоч вовки кобилу з'їли, так ми воза не дали.Хоч кобилу вовки з'їли, так голоблі цілі.Хто вродиться вовком, тому бараном не бути.Переказами вовк не ситий.Пізнати вовка по голосу.Пішов вовк по вовну та й сам остався стриженим.Пішов вовчими стежками.Повадиться вовк у кошару ходити, поки все стадо забере.Пожалів вовк кобилу: залишив тільки хвіст та гриву.Солі вовку на хвіст насипав.Такий сторож з вовка при вівцях, як з кози при капусті.Тобі, вовче, кози пасти.Тобі що сіре, те й вовк, що куце, те й заєць.То вже велика біда в лісі, як вовк вовка їсть.Уже воно щось є: коли не вовк, то бура сучка.Утікав від вовка, а натрапив на ведмедя.<span>Хоч і говорім за вовка, та його не болить головка.</span>Тут много, так что выбор широкий
Війна несе горе всім. Кров, біль, страждання випали на долю доросслих, які зі зброєю в руках пішли на фронт. Та як почувалися дітиі підлітки, багато з яких залишилися без піклування старших, без дахунад головою, перед щоденною смертельною небезпекою? На собі, своїйдолі відчув чорний подих смерті і Григір Тютюнник. Пізніше, ставшиписьменником, він не зміг не описати тих страхіть, які випали на долюпокоління. Розповідь про дітей війни — основна тема його творчості,зокрема повісті «Климко».
Головний герой, як і сам письменник, залишився сиротою, виховуувався у дядька, доки той не загинув від німецької бомби. Вже з початку повісті ми бачимо, що хлопчик серйозний, відповідальний. А зі смертюдядька йому і зовсім довелося покладатись тільки на себе. І Климко,і його друг Зульфат — чуйні, чутливі до чужого горя. Самі беззахисні,вони прихистили у себе свою вчительку з її немовлям. Зрозумівши, щозапасів на зиму обмаль, Климко вирішив іти у Слов’янськ по сіль, наяку можна було наміняти харчів. Подорож далека й безпечна, але Климмко готовий терпіти холод і голод заради Зульфата, заради Наталії Мииколаївни і її дитинчати. Взаємодопомога — характерна риса майже всіхгероїв оповідання. На перший погляд безпорадна людина у трагічнійситуації знаходить сили і можливість допомогти іншій: хлопці допомаагають вчительці, старий безногий швець разом з голодним Климком ряятують молоденьку дівчину від облави, чужа жінка доглядає хворогоКлимка і навіть запрошує залишитися жити у неї. Біда зближує, згурртовує людей, виявляє глибини людської душі: доброту, порядність оддних і жорстокість та підлість інших.
Фінал оповідання — трагічний. Климко загинув від фашистської куліуже біля самого дома, а «з пробитого мішка тоненькою цівкою потекла надорогу сіль».
Ця повість страшна своєю правдою про війну і красивою правдоюпро благородних людей.Схиляючи голову перед пам’яттю дітей, що загинули на війні, ми маєємо докласти всіх зусиль, аби не опалював вогонь війни душі дітей.
1.Сродна праця-це найсолодша рiч
2. Роби те ,до чого народжений
