Ответ:
Тим, що в баладах фінал майже завжди трагічний, на відміну від казок, а казки це коли завжди добро перемогає зло
Объяснение:
1. Нове полягає у творі у тому, що в ньому виникають елементи авантюрної драми — жанру, давно відомого в західноєвропейській драматургії, але нового для української. До того ж проблеми, порушені у цій п’єсі, є актуальними, «болючими» і в нашій сьогоднішній дійсно
2. Експозиція: знайомство автором читача (глядача) з місцем дії та дійовими особами — Герасимом Калиткою, Бонавентурою, Савкою, Невідомим, сином Герасима Романом і наймичкою Мотрею, показує обставини, в яких живуть дійові особи, їх стосунки і прагнення. Зав’язка: восьма ява першої дії твору, коли Невідомий домовляється з Калиткою про те, що у визначений час він передасть йому на вокзалі за 5 тисяч справжніх грошей 100 тисяч фальшивих. Розвиток дії: гонитва Калитки за наживою, за грошима. У другій та третій діях комедії показано, що кожний вчинок Калитки, кожна його думка підпорядковані безглуздій жадобі збагачення, накопичення грошей і землі. Він нещадно експлуатує наймитів, підганяє до роботи сина і дружину, в одруженні сина шукає засобів збагачення. Кульмінація: четверта дія комедії, коли Малофес попереджає Калитку, щоб він не барився з купівлею землі у Смоквинова, бо її поспішає придбати Жолудь. Калитка з Савкою їдуть на вокзал, привозять мішок «грошей» і починають ділитися. Настає найвищий момент напруження дії: в мішку замість фальшивих грошей були пакунки чистого паперу. Невідомий виявився спритнішим шахраєм, ніж Калитка, і обдурив його, продавши за 5 тисяч карбованців мішок чистого паперу. Розв’язка: п’єса «Сто тисяч» закінчується тим, що обдурений Герасим у розпачі вішається, його врятовує Бонавентура. Драматург показав всю потворність моралі Калитки, висміяв його мрії, поведінку, дії.
3. Жанр: П'єса
4. Тема : зображення життя селянства в пореформені часи, суспільні явища, що мали місце в 80–90 роках XIX століття.
5.Герасим Никодимович Калитка — багатий селянин, Параска — жінка його. Роман — син їх. Савка — кум Герасима, селянин. Бонавентура — копач. Невідомий — єврей. Гершко — фактор. Мотря — наймичка. Клим — робітник
Часть первая: поход на половцев, пленение князей
Князь Игорь ждет брата Всеволода, чтобы, оседлав борзых коней, ринуться в бой с половцами – вражьим народом. Ему никто не указ и не останавливает даже знамение с неба – затмение солнца. Жажда боевых подвигов движет князем, – и вот уже, после ночного отдыха, на рассвете началась битва с противником. В тот раз, взяв в плен половецких девушек, войско одержало победу.
Но пока войско русское расположилось на ночлег в степи, враги – половцы – с криками и воем готовили поход на дружину Игоря. Беду предвещал кровавый рассвет. И завязалось страшное побоище – намного тяжелее, чем во времена предка Игоря – князя Олега, который, борясь за власть, проводил междоусобные войны.
Два дня длился кровавый бой, в результате которого в первый раз раненый Игорь и Всеволод попали в плен к ханам половецким. Увы, впервые русские потерпели поражение от рук хитрого и коварного врага. А половцы, воспользовавшись поражением князей русских, стали бесчинствовать на чужой земле.
Часть вторая:призыв князя Киевского Святослава к объединению Руси
Здесь говорится о вещем сне князя киевского Святослава, предвещающем горе. И понял он из видения, что с Игорем и Всеволодом случилась беда, и сокрушался по поводу их безрассудного поступка: «О сыны, не ждал я зла такого! Загубили юность вы свою, На врага не вовремя напали, Не с великой честию в бою Вражью кровь на землю проливали…»
Святослав тверд в своем мнении: победа будет тогда, когда и другие князья объединятся против половцев. Но, увы, они не хотят помочь, потому что заняты борьбой за власть. Пока внутри государства вспыхивают междоусобные войны, внешний враг набирает силу. И в этом беда земли русской! Автор с печалью в сердце призывает Ярослава и потомков Всеслава прекратить биться между собой и понять, к чему это привело: «раздорами и смутой на Русь поганых завели».
Часть третья: плач Ярославны, возвращение князя Игоря из плена
До берегов Дуная с городской стены долетает громкий плач жены Игоря Ярославны, сокрушающейся о судьбе русского народа и тоскующей по мужу. «На заре в Путивле причитая, как кукушка раннею весной, Ярославна кличет молодая, На стене рыдая городской…»
Молодая девушка разговаривает и с ветром, упрекая, что он навсегда развеял радость, и с солнцем, светилом, которое отвернулось от войска князя, и с Днепром… Ярославной движет жажда увидеть мужа живым, соединиться с ним в хвалебной песне победы. И, как описывает автор, откликнулась природа. Спасся Игорь из половецкого плена, вернулся домой, и, согласно сюжету, как будто солнце появилось на небе. Возликовала русская земля, и полились радостные песни с Дуная, которые доносились до Киева, ведь чужеземцам победить русский народ невозможно, и именно эта мысль стала ключевой в сюжете легендарного «Слова о полку Игореве».