Часть первая: поход на половцев, пленение князей Князь Игорь ждет брата Всеволода, чтобы, оседлав борзых коней, ринуться в бой с половцами – вражьим народом. Ему никто не указ и не останавливает даже знамение с неба – затмение солнца. Жажда боевых подвигов движет князем, – и вот уже, после ночного отдыха, на рассвете началась битва с противником. В тот раз, взяв в плен половецких девушек, войско одержало победу.
Но пока войско русское расположилось на ночлег в степи, враги – половцы – с криками и воем готовили поход на дружину Игоря. Беду предвещал кровавый рассвет. И завязалось страшное побоище – намного тяжелее, чем во времена предка Игоря – князя Олега, который, борясь за власть, проводил междоусобные войны.
Два дня длился кровавый бой, в результате которого в первый раз раненый Игорь и Всеволод попали в плен к ханам половецким. Увы, впервые русские потерпели поражение от рук хитрого и коварного врага. А половцы, воспользовавшись поражением князей русских, стали бесчинствовать на чужой земле.
Часть вторая:призыв князя Киевского Святослава к объединению Руси Здесь говорится о вещем сне князя киевского Святослава, предвещающем горе. И понял он из видения, что с Игорем и Всеволодом случилась беда, и сокрушался по поводу их безрассудного поступка: «О сыны, не ждал я зла такого! Загубили юность вы свою, На врага не вовремя напали, Не с великой честию в бою Вражью кровь на землю проливали…»
Святослав тверд в своем мнении: победа будет тогда, когда и другие князья объединятся против половцев. Но, увы, они не хотят помочь, потому что заняты борьбой за власть. Пока внутри государства вспыхивают междоусобные войны, внешний враг набирает силу. И в этом беда земли русской! Автор с печалью в сердце призывает Ярослава и потомков Всеслава прекратить биться между собой и понять, к чему это привело: «раздорами и смутой на Русь поганых завели».
Часть третья: плач Ярославны, возвращение князя Игоря из плена До берегов Дуная с городской стены долетает громкий плач жены Игоря Ярославны, сокрушающейся о судьбе русского народа и тоскующей по мужу. «На заре в Путивле причитая, как кукушка раннею весной, Ярославна кличет молодая, На стене рыдая городской…»
Молодая девушка разговаривает и с ветром, упрекая, что он навсегда развеял радость, и с солнцем, светилом, которое отвернулось от войска князя, и с Днепром… Ярославной движет жажда увидеть мужа живым, соединиться с ним в хвалебной песне победы. И, как описывает автор, откликнулась природа. Спасся Игорь из половецкого плена, вернулся домой, и, согласно сюжету, как будто солнце появилось на небе. Возликовала русская земля, и полились радостные песни с Дуная, которые доносились до Киева, ведь чужеземцам победить русский народ невозможно, и именно эта мысль стала ключевой в сюжете легендарного «Слова о полку Игореве».
Давным-давно на горе жил злой дракон. Рядом с этой горой находилась деревня. Жители очень боялись дракона, поэтому каждый год приносили ему жертву. Однажды в эту деревню попал путешественник. Звали его Марко. Юноша оказался в этой деревне именно в тот день, когда жители должны были принести жертву. Марко узнал от жителей про Дракона и пообещал помочь. Он отправился к горе, а вместе с ним и девушка, которая должна была быть жертвой. Девушка показала ему дорогу и остановилась у входа в пещеру. Марко понял, что дракон внутри. Он зашёл. В центре пещеры, окруженный алмазами лежал дракон. Существо зарычало на Марко и откинуло в сторону. Путешественник нащупал в воде меч. Он воткнул его в дракона. Монстр закатил глаза. У входа в пещеру ждала Марко девушка. Она была счастлива видеть его целым. В деревне все обрадовались и устроили пир.
<span>Легенда про дівчину-Україну, яку Господь обдарував піснею, „Молитва” О. Кониського. „На долині туман” В. Діденка — пісня, що стала народною. </span>
<span> Як чудово на прогулянці в зимовому лісі!
Все навкруги біле, вкрите пухнастим м'яким снігом. На гілках дерев,
особливо на широких лапах ялинок, лежать купи снігу, схожі на шапки. Всі
гілки схилилися під вагою снігу. Коли сніг падає з дерева, гілка
розпрямляєтьсяю
Небо чисте, блакитне. На сонці сніг блищить, переливається і грає всіма барвами веселки, навіть дивитися боляче на цю розкіш.
Мороз. Сніг вискрипує і хрустить під ногами. Якщо взяти в руки трохи
снігу й уважно роздивитися, то кожна сніжинка-витвір мистецтва.
<span> Дерева вкриті не тільки снігом, на гілках-іній і паморозь.</span></span>
<span><span>14 листопада 1912Народився в Обухові (нині місто Київської області) в сім'ї шевця.Старший брат Андрія — Петро Малишко — став своєрідним народним бандитом — Робін Гудом, який грабував комуністів і радянських чиновників, але не чіпав простих селян. 1928 року Петра Малишка спіймали, відвезли до Києва, де засудили до страти. Мати Андрія й Петра зверталася з проханням про помилування до голови ВУЦВК Григорія Петровського, але безрезультатно. Пізніше Андрій Малишко сказав про брата: «Якби я писав вірші так, як Петро — ціни б мені не було!»</span><span>1930Закінчив семирічку в рідному селі, вчився в медичному технікумі, потім — на літературному факультеті Київського інституту народної освіти. Андрій Малишко надрукував перші вірші в журналах «Молодий більшовик» та «Глобус».</span><span>1932Закінчив інститут, учителював в Овручі.</span><span>1934–1935Служив у Червоній армії.</span><span>1935Після демобілізації переїхав до Харкова і працював журналістом у газеті «Комсомолець України», в «Літературній газеті» та в журналі «Молодий більшовик».</span><span>1936Збірка «Батьківщина»</span><span>1938«Лірика», «З книги життя»</span><span>1939«Народження синів»</span><span>1940«Листи червоноармійця Опанаса Байди», «Березень», «Зоревідні», «Жайворонки»,поеми «Трипілля», «Ярина», «Кармалюк», «Дума про козака Данила».</span><span>1941 — 1944Поет служив військовим кореспондентом де виступав і як поет, і як публіцист.</span><span>1941«До бою вставайте!»</span><span>1942«Україно моя!», «Понад пожари»</span><span>1943«Слово о полку», «Битва»</span><span>1944«Полонянка»</span><span>1944–1947Після війни працював відповідальним редактором журналу «Дніпро». Депутат Верховної Ради УРСР 3-го та 4-го скликань. Був членом ВКП (б) (від 1943 року).</span><span>1946«Ярославна»</span><span>1947Поема «Прометей».Отримав Сталінську премію.</span><span>1950З'явилась збірка «За синім морем», написана після відвідин поетом Канади та США разом з групою діячів культури.</span><span>1951Сталінська премія за збірку «За синім морем».</span><span>1956«Що записано мною»</span><span>1959«Серце моєї матері»</span><span>1960«Полудень віку».Голова правління Українського громадського відділення Агентства преси «Новини».Мешкав у Києві в будинку письменників Роліті по вулиці Б. Хмельницького</span><span>1961«Листи на світанні»</span><span>1962«Прозорість»</span><span>1964«Дорога під яворами». Шевченківська премія за збірку «Далекі орбіти».</span><span>1966«Рута»</span><span>1968«Синій літопис»</span><span>1970«Серпень душі моєї»</span><span>1969Державна премія СРСР за збірку «Дорога під яворами».</span><span>17 лютого 1970<span>Помер. Похований в Києві на Байковому кладовищі.</span></span></span>
