"У кожної людини є своя Батьківщина.Для мене це Україна.Україна-таке тепле слово,яке зігріє душу.Україна-це своєрідне щастя для українця.Щастя-це скарб.Хоча скарб у багатьох людей різний і кожна людина мріє про своє.Але я мрію,щоб діти України виросли у затишку і добробуті.Україна-це моральна підтримка для мене.Якщо щось стане погано,я згадую дитинство на Україні.Таке тепле,таке безтурботне...
Україна-моя мрія,надія.Це моє життя.
1.Видпустить нас до бабуси
2.Дивний хлопецю Митько
<span>3.загадкови подии на озери</span>
4.Засидка на Митькозавра
5. Неочикувана розв"язка
<span>6.Це були чудови литни каникули!</span>
1. Батьки і діти стосунки між ними.
Батько голова всієї сім'ї, отож можна сказати, що автор підкреслює патріархальні взаємини у сім'ї, домінування чоловіка. Маруся з великою шаною ставиться до батьків, це підтверджує момент коли матір радить піти погуляти з подругами, вона відповідає: "..Лучче я (...) на те місце упоравшись, та ляжу спати, раніше встану, заміню твою старість: обідати наварю й батькові в поле понесу..."
Коли приходили старости свататися, то дівчина повинна була мовчати, як батько скаже так і буде. Стосунки і виховання у сім'ї Дротів також підкреслюють слова одного старости: "Спасибі батькові й матері, що своє дитя рано будили й доброму ділу вчили.." а ще нам показаний момент у повісті де також яскраво зображено ставлення батьків як тільки з'явилася Маруся "Та й раді були обоє —і Наум, і Настя; таки з рук її не спускали. Коли ж, було куди дитина побіжить — чи до сусідів, чи на вулицю, — то вже котрий-небудь, або батько, або мати, так слідком за нею й ходять." На мій погляд це дуже важлива деталь, бо така увага і таке виховання дуже впливає на емоційний та психічний стан дитини. Маруся росла у сім'ї де панував спокій, та гармонія, що вплинуло на характер дівчини в хороший бік.
Тарас Шевченко!... Це ім'я дорогоціною перлиною виблискує у золотій скарбниці світової культури. У славній плеяді безсмертних класиків літератури геніальний співець українського народу по праву стоїть в одному ряду з такими титанами думки і слова, як Гомер і Шекспір, Пушкін і Толстой, Гете І Байрон, Шіллер і Гейне, Бальзак і Гюго, Міцкевич і Берне, Руставелі і Нізамі, чия мистецька спадщина стала надбанням усього передового людства.
Тарас Шевченко - символ чесності, правди і безстрашності, великої любові до людини. Вся творчість великого Кобзаря зігріта гарячою любов'ю до Батьківщини, пройнята священною ненавистю до ворогів і гнобителів народу. Його думи, його пісні, його полум'яний гнів, його боротьба за світлу долю трудового люду були думами, піснями, гнівом і боротьбою мільйонів.
Поезію Шевченка люблять усі народи. Поет, який віддав усі свої сили боротьбі за визволення рідної України від соціального і національного гніту, виражав прагнення і сподівання всіх народів, всіх прогресивних людей світу.
Тарас Григорович Шевченко прожив дуже мало - лише 47 років. З них 34 роки провів у неволі: 24 роки - під ярмом кріпацтва і понад 10 років - у найжорсткіших умовах заслання. А решту - 13 "вільних" років перебував під невсипущим наглядом жандармів.
Оглядаючи прожите життя, сповнене страшної негоди і злиднів, він з болем говорив: "Сколько лет потерянных., сколько цветов увядших!"
Засуджуючи царський режим, який занапастив життя великого поета, М. О. Некрасов у своєму вірші "На смерть Шевченко" писав:
Всё он изведал: тюрьму петербургскую,
Справки, доносы, жандармов любезности,
Всё - и раздольную степь Оренбургскую,
И её крепость... В нужде, в неизвестности
Там, оскорбляемый каждой невеждою,
Жил он солдатом с солдатами жалкими,
Мог умереть он, конечно, под палками,
Может и жил-то он этой надеждою.
Царський уряд не впереше розправлявся так з небажаними йому передовими людьми. Полум'яний співець свободи, Тарас Григорович Шевченко поділив сумну долю кращих людей, які жили в роки царської реакції. Пушкін і Лермонтов, убиті з намови царя, замучений Полежаев, декабристи, загиблі у Сибіру на каторзі, були його попередниками. Не кращою була доля і його сучасників. Чаадаева оголосили божевільним. Герцену довелося тікати за кордон. Великого російського критика Віссаріона Бєлінського врятувала від каземату лише смерть. У заслання потрапив Салтиков-Щедрін, на каторгу було відправлено Достоєвського.
Але ні арешти і жорсткі переслідування, ні вогкі і темні каземати III відділення. Ні заслання і солдатчина - ніякі утиски не змогли зігнути поета-революціонера Тараса Шевченка.
Караюсь, мучуся... але не каюсь
(писав він у вірші "О думи мої!").
Шевченко говорив, що він ніколи не зійде з раз назавжди обраного шляху, з шляху народного співця:
Нікому я не продамся,
В найми не наймуся.
Не зігнувши великого Кобзаря духовно, царизм зламав його фізично. Незважаючи на те, що Шевченко був "наділений міцною будовою тіла", як було сказано у вироку про заслання, царськи сатрапи завдали непоправимо! шкоди його здоров'ю, злочинно скоротили життя ї прискорили смерть.
Нижче наведено свідоцтво, виявлене у фондах Центрального державного історичного архіву в Санкт-Петербурзі. Це перший, що дійшов до нас, лікарський висновок про передсмертну хворобу Шевченка. Досі не було точних медичних даних про обставини хвороби і кончини поета.
