1. Рішення Остапа.2. Гвалт у панському маєтку.3. Байдужість народу до своєї тяжкої долі.4. Остання мить перед розставанням.5. Згадка з дитинства Остапа.6. Втеча Соломії разом з коханим.2.1. Осіння ніч2. В очікуванны переправи3. З’явлення човна4. Козацькі вартові5. У млині Якима6. Переїзд7. Поранення Остапа3.1. Втеча від варти2. Перев’язування рани3. Соломія шукає шляху4. Пожежа у плавнях5. Марення Остапа6. Остап віч-на-віч із вовком7. Думки і бажання героя4.1. Хатина циган.2. Благання циган Соломією.3. Остап під опікою старої циганки.4. Побут циган.5. Соломія вирушає на заробітки.6. Арешт.5.1. Домовленість.2. Соломіїні радощі.3. Арешт Остапа.4. Соломія турбується про визволення Остапа з «конаку».5. Підготовка до визволення.6. Річка.7. Поєдинок з вартою турецького човна.8. Смерть Соломії та Івана.Епілог1. Маленька халупка.2. Вітер.<span>3. Остап — старий дід.</span>
Є.Гуцало народився у січні 1937 року, в селі Старий Животів. Його батьки були вчителями, тому й хлопець з дитинства був привчений багато читати. Він настільки полюбив книги, що перечитав всю домашню бібліотеку, сільську бібліотеку, шкільну бібліотеку сусіднього села і районну бібліотеку. Незважаючи на те, що йому доводилося тяжко працювати на колгоспі, хлопець з задоволенням читав. І саме завдяки такому читання став мріяти, що колись теж стане письменником. Не відкладаючи у довгий ящик замислене, Євген почав писати і висилати свої рукописи у всі дитячі видання того часу. Та, на жаль, всюди йому відмовляли. Але батьки вірили у нього, і саме завдяки їх вірі, він не опустив руки, а продовжував працювати над собою і своїми творами. Не вступивши до Київського університету на журналіста, він закінчив педагогічний і Ніжині. Йому далі відмовляють у друці.
Друкувати твори Гуцала почали вже під час хрущовської відлиги, а потім, під час брежнівського застою, його твори набули найбільшої популярності.
Помер гуцало у 1995 році і похований у Києві, на Байковому кладовищі.
Червоний борщ,вареники з сметаною, галушки з часником(також сало, але це не страва)
Ідейно-тематичний зміст
Трагікомедія«Мартин Боруля» написана в 1886 р., під час новочеркаського заслання. Цим твором Іван Карпенко-Карий сатирично викриває тогочасні суспільні порядки — бюрократизм, судову систему, засновану на хабарництві. В основі сюжету — справжній факт: багаторічне клопотання батька драматурга Карпа Адамовича з метою документально відновити втрачене предками дворянство. Цікаві міркування про свого героя висловив уже на схилі літ сам автор: «Згадую Борулю, хоч люди сміються з нього, бо їм здається, що вони не такі чудаки, як Боруля, а коли гарненько придивитися, то й сміятися нічого: хто б не хотів вивести своїх дітей на дворянську лінію, щоб вони не черствий кусок хліба мали?!»
Жанрові й стильові особливості
Ця позиція І. Карпенка-Карого дуже цікава, бо орієнтує читача побачити в комедійних ситуаціях не такі вже й смішні сторони дійсності, як і в «Ревізорі» М. Гоголя: «Над чим смієтесь? Над собою смієтесь». Саме цей гоголівський сміх крізь сльози й визначає пафос твору І. Карпенка-Карого. Звідси й жанрова особливість цієї п’єси — трагікомедія.
<span>Сюжет </span>твору (своєрідна, яскраво національна версія відомої комедії Мольєра «Міщанин-шляхтич») становлять гумористичні сцени з життя заможного хлібороба Мартина Борулі, який домагається втрачених дворянських прав. Щоправда, у Мольєра моралізаторство має абстрактно-повчальний характер, а в Карпенка-Карого воно спрямоване проти конкретних побутових і соціальних явищ, поданих у національному художньому зрізі. У цьому, до речі, одна із суттєвих відмінностей між творами класицизму («Міщанин-шляхтич») і реалізму («Мартин Боруля»).
Ідея: возвеличення мужності та патріотизму вміння долати перешкоди
Головна думка:сила народу -в його єдності та підтримці одне до одного
