Пізнання ціни дружби. = Знайомство з головними героями повісті. =Навчання та захоплення Славка, Юлька, Стефка та Лілі. = шкільний суд над Славком Беркутою=вирок – підтримка класу +байдужіть Юлька.=Усе ніби так просто, так гарно. Як у казці. Судили — вибачили — помилилися…
<span>Сяяв, росами умитий, на деревах кожен лист. </span>
<span>У неділю на могилу йшов співати бандурист. </span>
<span>А назустріч бандуристу панський вискочив лакей. </span>
<span>— Чим, — питає, — ти сьогодні розважатимеш людей? </span>
<span>Ти дивись, там про лакеїв не співай, не бубони, </span>
<span>Бо бандуру обчухраєм до останньої струни. </span>
<span>Бандурист подибав далі. Зустріча його глитай. </span>
<span>— Дам копійку. Ти про мене щось хороше заспівай. </span>
<span>А як бовкнеш щось погане про персону про мою, </span>
<span>Я спущу собак на тебе, я хортами зацькую. </span>
<span>Бандурист подибав далі. Чує — котиться ридван. </span>
<span>Із широкого віконця витикає пику пан. </span>
<span>— Йдеш, — питає, — на могилу? Знов співатимеш? Ну-ну… </span>
<span>Спробуй бовкнуть щось про мене — у могилу зажену. </span>
<span>Бандурист побрів понуро, а назустріч поліцай: </span>
<span>— З чим ти ходиш на могилу? Розкажи і проспівай. — </span>
<span>Бандурист, зітхнувши важко, відповів йому: — Ходім… </span>
<span>Станеш збоку та й почуєш, що співатиму усім. — </span>
<span>Поліцай спідлоба блимнув і оскалився, як звір: </span>
<span>— Щось почую незаконне — запроторю у Сибір! </span>
<span>Бандурист поклав бандуру на притоптану траву. </span>
<span>— Я, — сказав, — сліпий, незрячим сорок літ уже живу. </span>
<span>І не бачу, що ти, хто ти — отаман чи генерал, </span>
<span>Що на себе почепив ти — пістолет чи самопал. </span>
<span>Та нащо мені те знати? Я бреду, як уночі. </span>
<span>Все добро моє — бандура та торбина на плечі. </span>
<span>Але знаю, серцем чую: жде на вас погибель десь, </span>
<span>Якщо ви старого діда ще й сліпого боїтесь. </span>
<span>Сяяв, росами умитий, на деревах кожен лист. </span>
<span>Не співав у ту неділю на могилі бандурист.</span>
<span><span>Сперечаються хлоп'ята, жваві дошкільнята. </span>
<span>— А наш татко розумніший за вашого татка! </span>
<span>— Чого ж це він розумніший? </span>
<span>— Того, що наш татко </span>
<span>Грошей вашому позичив отако багато. </span>
<span>— Не хвалися, бо розуму в нашого хватає. </span>
<span>Він як гроші позичає, то не повертає.</span></span>
Твiр за романом Мiгеля де Сервантеса Сааведри Премудрий гiдальго Дон
Кiхот з Ламанчi Премудрий гiдальго Дон Кiхотз Ламанчi (1604-1607)
— книга, яка зробила свого автора популярним не тiльки у себе на
батькiвщинi — в Iспанiï, але й у всьому свiтi. Роман
займає друге мiсце за кiлькiстю мов, якими його перекладено (перше
мiсце посiдає Бiблiя), iм'я Дон Кiхота стало називним i
означає людину, яка нiзащо /нiколи не вiдступає вiд власних
уявлень про красу, добро, гуманнiсть. Дон Кiхот — це лицар,
готовий заради високоï мети iти навiть на смерть. Самотнiй мрiйник
протистоïть прозi життя, iде назустрiч небезпецi, прагне знищити
зло. Дон Кiхот увiйшов до галереï вiчних образiв.
Останнi 15 рокiв життя є найбiльш плiдними у творчостi
письменника. Сервантес звертається майже до всiх жанрiв, якi на
той час iснували в iспанськiй лiтературi: пише Повчальнi новели,
сатиричну поему, збiрку п'єс та iнтермедiй. Iдейний задум цього
твору є глибоким i багатоплановим. З одного боку, Сервантес
розвiнчує середньовiчнi лицарськi романи, яких у Iспанiï
з'явилося дуже багато. Для цього автор розгортає перед нами
iсторiю комiчних пригод — пародiю на лицарський роман. Та водночас
письменник зобразив i широку картину сучасноï Iспанiï: протест
проти гноблення суспiльних верхiв, злиднi та безправ'я народу. Сам же
Дон Кiхот стає благородним захисником пригнiчених, борцем проти
суспiльноï несправедливостi. Так поряд iз комiчним безумством Дон
Кiхота з'являється i висока мудрiсть гуманiста. Це й
породжує вiдчуття подвiйностi цього образу. Бiдний сiльський
гiдальго (лицар) намагається побудувати своє життя на зразок
лицарськоï подорожi, про яку читав у книгах. Кожна пригода
розкриває контраст мiж уявним життям, вичитаним у романах, i
реальною дiйснiстю. Невiдповiднiсть починається з власного iменi
— Алонсо Кiхано стає Дон Кiхотом Ламанчським, його худа
шкапа — лицарським конем Россiнантом, тваринниця iз сусiднього
села — прекрасною дамою Дульсинеєю Тобоською. Проте нас
полонить благородство i мудрiсть героя. У багатьох його промовах i
вчинках виражено найвищi iдеï гуманiзму епохи Вiдродження: захист
слабких i знедолених, прагнення простоï людини до свободи,
намагання мирним шляхом врегулювати конфлiктнi ситуацiï, водночас,
коли треба, захистити батькiвщину, свою родину i майно.
Погляди Дон Кiхота на гуманне суспiльство iлюструє факт настанов
Санчо Панса, який iз примхи герцога стає губернатором. У цiй
дiяльностi Лицар Печального Образу радить Пансi керуватися не законом, а
<span>справедливiстю i милосердям, однаковим щодо багатих i бiдних.</span>