прочитавши два твори (Климко) і (Вогник далеко в степу) мені захотілося розібратися-чим схожі герої.
Перша їх схожість це події. Події як в першому так і в другому творі відбуваються за часів війни. друга схожість що в творах розповідаеться про хлопчиків одного віку. третя ознака що ці хлопчики готові були жертвувати всім заради друзів. В першому випадку коли він пішов за сіль а вдругому коли був епізод зі сливами.
Дослідивши героїв творів ми можемо дійти висновку що вони схожі між собою
понравился ответ тогда подпишись на мой канал в Yotube Merloh_20 компот.
Здраствуй, мама! Пишу тобі цей лист, тому що вчора після сварки з тобою не змогла підійти до тебе , а ти ввечері великодушно не стала мене лаяти, дала мені можливість побыть однієї, розібратися у своїх почуттях і в думках. Моє серце буквально розривалося від почуттів, що нахлинули, провини, жалості, любові, а слова вимовити нелегко.Сьогодні я вирішила написати цей лист, тому що мені легше буде розповісти тобі про свої почуття. Мама, я знаю, як тобі з нами іноді буває важко, але ми всі п’ятеро тебе дуже любимо. Мама, ти в мене схожа на казку, добру, чарівнуОсобливо гостро я це стала відчувати ранньої восени, коли дерева одяглися в ажурний туман, коли дні ще такі теплі, а вечора вже такі мерзлякуваті. І чим далі, тим більше – з кожною миттю, з кожним новим листочком, торкнутим багряно – жовтим сяйвом<span>Ти ввійшла до нас у кімнату й сказала, щоб ми з Катею одягли молодших дітей і вийшли у двір. Ти повела нас у маленький скверик біля станичного ДК, ми присіли на крамничку, і казка почалася сама. Це була чудова історія про листопад, про тепле сонце, про останній шепіт листя. Я не пам’ятаю, про що ти говорила, але , мама, ти була казкою. Почувши цю чарівну історію, я вже не можу зупинитися – мені захочеться нових таємниць, легенд, колдовских балад</span>И ти нам розповідала їх за допомогою дощу, низьких щільних хмар, першого снігу. Це ти вчиш нас бачити не просто листопад, калюжі, іній, перший лід під ногами, а почувати красу навколишнього світу<span>Для того, щоб повірити в осінні казки, стати частиною цих легенд, відчути їх, насолодитися ними, треба , щоб у вас у будинку жила своя казка. Нехай час іде своєю чергою, нехай поміняють один одного дні, даруючи нам нові відчуття, нові образи, але якщо у вашім будинку живе Казка, то ви сама щаслива людина на світлі</span><span>Прости мене, Казка, я тебе дуже люблю. Твоя дочка, твоя маленька дівчинка, що потрапила з тобою в Країну Чудес, де ти твориш, мама, теперішні чудеса</span>
Основною освітою Тараса Шевчнка, було навчання в церковно-прихожанській школі, тривалістю всього два роки. Тарас Шевченко мріяв, що в майбутньому, Україна, як і інші слов’янські держави, повинна отримати якийсь автономний статус «слов’янської федерації». І допускав, що саме Київ, а не Москва стане столицею цієї багатонаціональної держави. Подібні ідеї він висловлював, будучи членом Кирило-Мефодіївського товариства. У післямові до поеми «Гайдамаки» він писав: «Нехай житом-пшеницею, як золотом покритим, що не розмежованою останеться навіки од моря і до моря слов’янська земля». Гнів Миколи I на образливі випади Шевченка вилилися в те, що його не тільки відправили на заслання рядовим солдатом в «оренбурзьку глушину», а й заборонили йому писати і малювати. Це, звичайно, було жорстоке покарання для талановитого поета. Втім, в Росії того часу найжорстокіші покарання найчастіше викупалися добросердям їх виконавців. Офіцери, у підпорядкуванні яких служив рядовий Шевченко, зробили його життя цілком стерпним. Він спав і харчувався окремо від інших солдатів, нерідко відвідував «звані обіди» та інші «аристократичні посиденьки». Про те, він не дотримувався їхньої заборони на творчість тому, що більшість своїх повістей Тарас Григорович написав саме під час заслання. В останні роки життя український поет багато займався ліпленням і гравіруванням. Цікавий факт про поховання Тараса Шевченка. На свій останній день народження Тарас Григорович в розмовi з близьким другом художником Григорiєм Честахiвським висловив бажання, щоб в разі смерті, яку він передчував, поховали його в Каневi. Вранцi 10 березня Тараса Григоровича не стало. Як відомо Тарас помер на чужині, а самі в Петербурзі і був полоханий на Смоленському кладовищі, але все таки його воля збулася і поет через два роки був перепохований у Каневі.
