Якщо до 5, то це:
Ворон тихо сів на ґанок,
У берлогу поснував/поспішив ведмідь.
Я придумала віршиком, получила 12 балів:
Маруся козаків так визволяла,
Що від чоловіка прочухан дістала
"Гей, ти дівко-бранко,
Марусю, попівно Богуславко,
Патріотка бачу ти
Й вирішив тебе я відпустить"
Гей та дівка-бранка,
Маруся попівна БогуславкаТак ізраділа,
Що од тої радості аж оніміла.
І почала одїжджати
Із чужої їй землі,
До рідних батечка та мати (матері),
До знакомих у селі,
Й стали рідні зустрічати
Дівку-бранку, Марусю повіну Богуславку цілувати,
Плакати і обнімати!
там використані стародавні слова, щоб виглядало більле реалістичним продовженням до "Марусі Богуславки"
Павло Тичина — видатний український поет, відомий перш за все як ніжний лірик. Його пейзажні за риси, інтимна поезія, філософське сприйняття світу не можуть не захоплювати, не зачаровувати.
<span>Так, читаючи збірку "Сонячні кларнети", де сконцентровані, здається, усі почуття й переживання автора, ми ніби й самі переносимося в його поетичний світ, наповнений барвами та музикою. Чому, знайомлячись із поетичним доробком Павла Тичини, ми ніби на дотик відчуваємо картини, змальовані у віршах поета? Чому ніби чуємо ніжні прекрасні мелодії, що лунають у рядках поезій? Тому, що настільки натхненне зображення почуттів через символи важко знайти ще в когось із поетів. </span>
<span>Інтимна лірика П. Тичини вражає нас силою відчуттів, вдало підібраними образами-порівняннями, які, немов картина художника, показують нам внутрішній світ ліричного героя. Для його творів характерним є зображення внутрішніх почувань через зорові образи природи. </span>
<span>У вірші "Десь надходила весна" етапи закоханості та стосунків із дівчиною змінюють один одного так само, як і пори року: весна — візит кохання, літо — переломний момент. </span>
<span>Почали тумани йти. — </span>
<span>Я сказав: не любиш ти! </span>
<span>Стала. Глянула. Промовила. </span>
<span>От і осінь вже прийшла. </span>
<span>Зрозуміло, що зима в поезії — пора розчарування й туги: </span>
<span>Зажуривсь під снігом гай. — </span>
<span>Я сказав їй: що ж... прощай! </span>
<span>Простенькі, на перший погляд, невибагливі пейзажні зариси приховують у собі велике смислове навантаження. Символізуючи перебіг почуттів від спалаху до згасання, вони звучать сильно й виразно. </span>
<span>Якщо уважно вивчити доробок Павла Тичини, то можна помітити, що саме символізує те чи інше природне явище. Так, змалювання хмар у поезіях майстра слова означає, що йдеться про сумний, тужливий настрій. Це можна побачити у вірші "Я стою на кручі": </span>
<span>Випливають хмари — </span>
<span>Сум росте, мов колос: </span>
<span>Хмари хмарять хвилі — </span>
<span>Сумно, сам я, світлий сон... </span>
<span>Тенденцію до надання образу хмар символічного значення страждання спостерігаємо й у творі "З кохання плакав я...": </span>
<span>З кохання плакав я, ридав. </span>
<span>(Над бором хмари муром!) </span>
<span>Той плач між нею, мною став — </span>
<span>(Мармуровим муром...) </span>
<span>Так само можна відмітити й інші постійні символи поезії Павла Тичини: весна — кохання, сонце — радість, любов до життя, вітер — доленосні зміни тощо. Кожен із цих образів змушує читача шукати підтекст у віршах і знаходити його у свіжих авторських співставленнях і порівняннях, дозволяє глибше зрозуміти думки та переживання ліричного героя. </span>
<span>Недарма твори митців-символістів є одними з найцікавіших в історії світової літератури. Треба мати неабиякий талант і фантазію, щоб зуміти описати всі внутрішні поривання людини через систему символів, нових та оригінальних. </span>
<span>Мій улюблений герой казки Мауглі - це мудра пантера Багіра. Вона народилася серед людей, у неволі, і сама колись відчула жах перед людиною. У цьому мудра пантера зізнається Мауглі. Це був один із найважливіших уроків, які Багіра дала Людському дитинчаті. Багіра - чорна кішка, наполеглива, серйозна, дуже розумна . Вона має чудові інстинкти, вміє рахувати до трьох. У подальшому житті Мауглі уроки Багіри не минуть безслідно. Він повернеться до людей, як Багіра повернулася від людей у Джунглі. Мауглі житиме за людськими законами. Але уроки любові і справедливості не минуть даремно, допоможуть йому знайти своє місце серед людей.</span>
Не було й дня, щоб хтось не жалівся на Федька: там вікно розбив, там синяка набив другові, там перекинув діжку з водою. Наче біс який сидів у хлопцеві — йому аби битись, аби щось перевернути догори ногами. Ось граються діти в піску, ліплять хатки. Федько теж ліпить, а тоді візьме та й повалить усе — і своє, і чуже. Битись із ним і не пробуй — найсильніший на всю вулицю.
Як пускають хлопці змія, прийде й одбере. Причому не підкрадається, а кричить на все горло, щоб віддали змія. Навіть троє хлопців не можуть нічого вдіяти. Федько одійде далеко, потім повертається й віддає іграшку, а на додачу — свої нитки.
Але так не часто буває. Найчастіше мами йдуть жалітися до Федькової матері. Мати лає сина, а той мовчить насупившись. Увечері батько, який працює в друкарні, кладе Федька на стілець і лупцює. Той затято мовчить. Батько дає хлопцеві дві чи три копійки — за те, що той правду говорить. Мати сердиться.
Не любив Федько й товаришів видавати. Найбільше йому діставалося за панського синка Толю — ніжну, делікатну та смирну дитину.
Федько спокушав Толю до своїх забав, і той приходив додому забрьоханий, з розбитим носом. Його мати аж умлівала, бачачи свого сина таким. Федькові знову діставалося від батьків. Мати говорила, щоб він не смів чіпати панську дитину, бо її батько вижене їх із квартири, яку вони в нього винаймали.
Надворі вечір. З хазяйського дому долинає ніжна музика. Батько і десь там походжає, мати грає, і Толя там — чистенький, нагодований. Ні сварок у них, ні бруду, ні клопоту. Пожильці принесуть за квартири, мужики привезуть гроші за землю. І ніхто їх не вижене з квартири, хоч би як Толя образив Федька. Батько б'є Федька за те, що той водиться з благородними дітьми. Л через деякий час Федько знову спокушає Толю. Ось надворі буря, Толя дивиться у вікно й бачить, як посеред вулиці весело брьохають Федько, Стьопка й Васька. Вони щось цікаве знаходять на доїм весело і любо. Толя не витримує і йде з ними, а увечері лежить із температурою. Федька ж знову лупцюють. Наставала весна. Федько підійшов до друзів і почав радісно роздати, що він був на річці, бачив, як іде крига, як знесло базарний місток. Вирішили завтра не йти до школи, а піти на річку. Цю розчешу чув Толя, йому теж захотілося подивитися на льодохід. Тому наступного ранку він теж з'явився на березі. Лід тріщав, лускався, сірі крижини лізли одна на одну, як у гурті волів. Толя все чекав, коли Федько піде на лід, як обіцяв. І запропонував битися об заклад, що Федько злякається й не перейде по кризі річку. Федько погодився. Толя, якщо програє, віддасть свого ножики, а Федько — чижика.
Федько взяв палицю й побіг на кригу. Він вправно перестрибував з однієї крижини на іншу, підтягуючи її палицею до себе. Дорослі кричали на хлопця, але той не слухав їх. Пройшов до другого берега, а тоді знову назад через кригу. Усі аж завмерли зі страху. Коли Федько щасливо повернувся на берег, дорослі зітхнули полегшено й вилаяли хлопця, відчуваючи скоріше захоплення спритністю, аніж злість.
Толя аж задихався від заздрощів, дивлячись на Федька. Йому (давалося, що пройти по кризі дуже легко й весело, зате дивитимуться всі на нього, як на героя. Він попросив у Федька палицю й, не слухаючи його відмовлянь, стрибнув на крижину, потім на пругу. У цей час насунула купа льоду й відрізала панича від берега.
Толя розгубився, стояв і плакав, а люди бігали по березі й не знали, як йому допомогти. Раптом звідкись прибіг Федько з новою палицею, добрався до Толі й допоміг перейти на крижину, з якої той вибрався на берег. А крижина під Федьком тріснула, і він опинився у воді. Хлопці кинули Федькові пояс, але руки того замерзли й не могли його втримати. Тоді Федько схопив шворку зубами й вибрав ся на берег.
У цей час прибігли батьки хлопців. Мати Федька шарпала сина, лаяла і била. Толин батько спитав у Федька, чи правда, що він штовхнув його сина на лід. Федько, побачивши перелякані, благаючі очі Толі, уперше в житті збрехав. Вдома його били, поки втратив свідомість Три дні потім він лежав із високою температурою, поки й помер.
За хлопцем плакала вся вулиця, а Толя байдуже дивився з вікна і грався з чижиком, якого він сказав Федьковій матері віддати йому.
