Пафос-це натхнення, почуття ентузіазму,пристрасне переживання душевного піднесення,викликане певною ідеєю чи подією
Звичайно потрібні, у кожні поезії є своя думка яку поет чи письменник хоче донести До читача. А якщо не буде мислячих читачів то не буде сенсу писати твори.
Я гадаю що притча Емми Андієвської "Говорюща риба" вийшла гарна , повчальна ... Але звісно кінець сумний , тому що така гарна, говорюща риба зажарилась на плиті я проста риба. Її ззвісно шкода, але рибальці буде повчання, що потрібно говорити до кінця , наприклад те що твій друг - це риба, людина або щосб інше. І всеж таки, його жінка була теж винна, бо вона навіть не помітила риби під ногами, та ще й говорющої !
Я гадаю що рибалка тепер буде говорити все , і до кінця , а його жінка буде уважнішою , і менеше буде розмовляти , бо саме за цього вона і не помітила риби ! Аще нехай друзі рибалки будуть йому більше співчувати, і він їм теж.
Взагалі на мою думку , в цій притчі мораль в тому що потрібно менше говорити , говорити до кінця та інш...
Коли я читав повість А. Я. Чайковського «За сестрою», мені здавалося, що
переді мною постав герой-богатир з раніше читаних українських дум. Хоч
Павлусю було лише п'ятнадцять років, але він часто потрапляє, а потім
вибирається із ситуацій, з яких йому, здавалося б, вибратися не під
силу. Я розумію, що автор явно перебільшує фізичні можливості свого
героя, але, певно, він намагався довести нам, сьогоднішнім, що такі
молоді герої — окраса історії України! І ми вже не помічаємо цього
перебільшення, бо образ Павлуся захоплює нас, викликає особливу
симпатію; його хочеться наслідувати і бути на нього схожим.
Ось Павлусь вирушає в далекі й небезпечні мандри на пошуки сестри,
яку щиро любив. Ні лихі часи, ні повна невідомість не зупиняють юного
героя, бо його надихають рішучість і сміливість старших
співвітчизників-запорожців. Він намагається насамперед собі довести, що
гідний їх, вірних захисників нашої землі від татарських набігів.
Андрій Чайковський не ідеалізує Павлуся. Хоч, звісно ж, у першу
чергу, наділяє його найкращими рисами, за які хлопця не можна не
полюбити. Щодо мене, то я схиляюсь перед патріотизмом сміливого Павлуся,
його присягою на вірність рідному краєві, яка звучить у внутрішніх
монологах героя, а також перед щирістю та м'якістю душі, теплотою та
ніжністю почуттів. Навіть те, що він нібито поступається совістю і
вдається до хитрощів і обману татарина, який хотів повернути хлопця до
двору Сулеймана, можна виправдати. Ним керувала мета будь-що вижити, щоб
здійснити свою мрію — знайти сестричку Ганнусю і визволити її з неволі.
Цій благородній меті були підпорядковані всі його вчинки і поведінка,
поки не здійснилася його зустріч з сестрою.
Гадаю, образ Павлуся надовго запам'ятається не тільки мені, а й моїм
одноліткам, бо хвилює й сповнює душі щирою любов'ю до рідної землі та
її історії.
У творі "Гусі- лебеді" йдеться.Про хлопчика Михайло,який був з бідної сім'ї,але в нього було дуже добре серце,хлопець дуже хотів навчатися, він дуже любив свою сім'ю.І коли вони їздилии з дідусем за книгою,в дідуся вистрелив бандит.Хлопчик Михайлик дуже плакав,і в кінці твору в нього не було чобіт,і його дядько сказав,що головне голова,а не чоботи,і відніс його на руках,босим до школи.(батько був в ввд'їзді)