Наводнение - стихийное бедствие, затопление суши водой, выступившей из берегов.
Половодье - ежегодно повторяющаяся фаза водного режима рек, которая характеризуется наибольшей водностью, высоким и продолжительным подъёмом уровня воды. Вызывается таянием снега и ледников в тёплое время года.
Паводок - внезапный, непредсказуемый, резкий подъём уровня воды.
Оповідання "Дорогою ціною" — один з кращих творів М. Коцюбинського. Автор розкрив правдиві картини підневільного життя кріпаків, їх нестримне прагнення до волі. Це є головною темою оповідання.
Головні герої твору — Остап і Соломія — втілення волелюбності українського народу. Панщина нещадно покалічила їхнє життя. З гіркотою згадує Остап, що вони були лише "панською худобою". Тяжка праця кріпака та розповіді дідуся про козаків, що боролися за свободу рідного краю, вплинули на формування
непокірної натури Остапа. Перед ним розкривається зміст чарівного слова "воля". Це слово виражало найзаповітнішу мрію народу. Остап тікає на вільні землі. Залишивши село, він, хоч і важко йому кидати все рідне, відчув приплив сил — в обличчя йому дихнула воля! Письменник милується своїми героями, їх красою, жагою до життя. Мрія про волю веде їх через усі перешкоди. Показовими є картини блукання Остапа та Соломії в комишевих хащах. Тяжкопоранений Остап не хоче вмирати. "Він хоче жити. Світ такий красний... непереможна жага життя палить усередині". Він "буде плазувати, чіплятиметься не тільки руками й ногами, а й зубами навіть, а таки вилізе з сих мочарів...".
Зворушує загибель Соломії у холодній воді Дунаю. Так і не осягнула бажаного щастя ця смілива дівчина. Остап добув волю, але залишився один, вірний своєму коханню.
М. Коцюбинський змалював наполегливу боротьбу людини за волю, внутрішню силу простого селянина, бажання здобути свободу будь-якою ціною. У цьому велике виховне значення цього твору.
Потому что ему вернули его сестру , и освободили Козака
Образне сприйняття світу як храму природи і розуміння художніх традицій Б.-І. Антонич поєднав у поезії “Вишні”:
Антонич був хрущем і жив колись на вишнях, на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко. Моя країно зоряна, біблійна й
пишна, квітчаста батьківщино вишні й соловейка! Де вечори з Євангелії, де світанки, де небо сонцем привалило білі
села, цвітуть натхненні вишні кучеряво й п’янко, як за Шевченка, знову поять пісню хмелем. Цей вірш нагадує відому
пейзажну мініатюру Т. Шевченка “Садок вишневий коло хати…”. Але Кобзареві образи Б.-І. Антонич трактує своєрідно.
Тут і ототожнення героя з хрущем, отже, з природою, і згадки про вишні й соловейка як характерні ознаки рідної землі
і джерело натхнення для митця. Поет стверджує думку про органічність літературної спадкоємності, естафети.
Це явище природне, як і квітування вишні, пісні солов’я, як світанки…
Ответ:
Сніжана працювала Медсестрою