Тарас Григорович Шевченко – один з найталановитіших та найпопулярніших українських письменників. Його творчість стала прикладом для цілої плеяди визначних майстрів слова ХІХ століття. У 1840 році збірник творів Тараса Шевченка «Кобзар» став еталоном української поезії, прикладом для багатьох молодих поетів. Згодом сам Тарас Шевченко став символом боротьби за свободу, патріотизм та символом величі українського слова.
Як одна людина завдяки маленькому збірнику віршів змогла стати одним з найвеличніших поетів України? Мабуть, все пов’язано з неймовірною милозвучністю творів Шевченка, ліризмом та такими простими, але хвилюючими сюжетами. Його Катерина (з однойменної поеми) не може не викликати жалю. Шевченко – майстер створювати необхідну атмосферу. Навіть природа у його творах відповідає життєвим колізіям героїв. Спочатку була весна, коли молода Катруся зустрічалася з москалем-кривдником. Коли її вигнали з дому – настала холодна зима.
А твір «Утоплена» навіює готичні образи. Дівчину втопила власна мати, яка заздрила вроді дочки. Лілея стала русалкою, почала спокушати молодих хлопців та затягувати їх у своє озеро.
Важливими у творчості Шевченка є його історичні поеми. Згадаємо хоча б поему «Гайдамаки». Криваві події української історії показані Тарасом Григоровичем неймовірно правдиво. Тут і вбивства дітей, жінок, злоба народу, зради. Повстання є повстання: Шевченко не прикрашає римами та красивими образами людське горе. Але при цьому герої поеми – патріоти, їх вчинки та слова – інструменти для письменника, який хоче розказати про боротьбу українського народу.
Особисто мені найбільше подобаються вірші Великого Кобзаря про його дитинство, родину. Вся творчість Шевченка пронизана болем та жалем за власну країну, неволю на рідній землі, сирітство народу. «Мені тринадцятий минало…», «Садок вишневий коло хати…», «Заповіт» - перлини творчості Шевченка, в яких він розкриває душу і розповідає про свої мрії.
Мов здоровий дубчак між явориною, визначався між усім тухольським парубоцтвом» «…Молодий гірняк»; «…перший удалець на всю тухольську верховину, син тухольського бесідника Захара»
«…всюди він був, де його потрібно, всюди вмів зробити лад і порядок. Чи то між своїми товаришами тухольцями, чи між боярами, чи між їх слугами… усюди був однаковий, спокійний, свобідний в рухах і словах, мов рівний серед рівних. Товариші поводилися з ним так само, як він з ними, свобідно, несилувано, сміялись і жартували з ним. …Боярська служба… поважала за його звичайність і розсудливість»; «…його хороше, сонцем обпалене і здоровим рум’янцем осяяне, одверте, щире лице»; «В його серці, смілім і чистім, як щире золото…»; «…дитя гір»; «Усюди був однаковий, спокійний, свобідний в рухах і словах..»; «Хоч і в путах, я все буду вольний чоловік. У мене пута на руках, а в тебе на душі!» «Життя в неволі нічого не варте» «Се наша Тухольщина, наш рай! — сказав Максим, обкидаючи оком долину, і гори, і водопад з такими гордощами, з якими мало котрий цар обзирає своє царство!»
Якщо до 5, то це:
Ворон тихо сів на ґанок,
У берлогу поснував/поспішив ведмідь.
Місце для дракона» – напрочуд дивна історія, в якій усе навпаки: дракон на ім’я Грицько – це не лютий і кровожерливий хижак, що поїдає молодиць, а добрий травоїдний мрійник та романтик, натомість лицарі на чолі з володарем королівства – підступні та трусливі. Дракон милується метеликами, пише вірші та читає Біблію. Біля його печери замість людських останків – доглянуті клумбочки мальв, а своє полум’яне дихання він спрямовує тільки вгору – щоб не нищити природу. Він не їсть м’яса і не хоче нікого вбивати.
Але традицій ніхто не скасовував, і ці традиції зобов’язують будь-що знищити дракона. Добро і зло міняються масками – люди стали драконами, а Грицько-дракон більше людина, ніж самі люди. Отож, чи зможе зрозуміти він закони людського світу, а головне – виправдати їх? Чи знайдеться місце драконові-метелику серед придворних інтриг, королівських змов, лицарських поєдинків і боротьби за принцесу та Люботинське королівство?
Кто такой мишка
где он живйот