Українська пісня – це бездонна душа народу, це частина його духовного життя. Вона не залишає народ ні в радості, ні в горі, крок за кроком слідує за ним від дитинства до старості.
Усім відомо, що зараз ХХІ століття, і сьогодні співають сучасних пісень популярних відомих виконавців. Однак народні пісні не зникають із нашого життя. Що ж служить причиною цього?
Кожне своє враження, кожне переживання людина виливала у пісні. Особисті почуття втілено у ліричних піснях, роздуми про тяжку долю та працю – в бурлацьких та наймацьких, радість від багатого урожаю – в обжинкових, любов до дитини – у колискових… Скільки їх – народних пісень – важко навіть уявити. І у кожній з них – щось особливе, незвичайне, до болю рідне:
Стоїть явір над водою, в воду похилився.
На козака пригодонька, козак зажурився…
Слухаючи слова цієї пісні, мимоволі уявляєш собі сміливого та дужого козака, який нагадує міцний кремезний явір. Дівчина ж у піснях найчастіше порівнювалася з вербою чи калиною – символами України та ніжності і краси.
Багато письменників використовували та й зараз використовують мотиви народних пісень у своїй творчості. Згадаймо інтимну лірику І. Франка чи його цикл поезій «Веснянки», «Колискову» Лесі Українки чи балади Т. Г. Шевченка.
Крім цього народні пісні завжди цікавили літературознавців. Немало відомо фольклористів та українських письменників, які захоплювалися збиранням та записом народних пісень. Це, знову ж таки, І. Я. Франко, Г. Квітка, І. Вагилевич та Я. Головацький. За матеріалами,які вони зібрали, укладено чимало збірок українських народних пісень.
Не можна згадати жодної родини, де б не співалися українські пісні. У кожній сім ї над колискою лунає перша пісня, яку чує дитина від матері – колискова. І часто це саме та колискова, яку співала ненька мамі цієї дитини, а їй – її мати… Так українські пісні і дійшли до нас – з покоління в покоління, з уст в уста… Росте дитина, а пісні народні залишаються з нею. Хто ж не знає вічного:
Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка…
Дитина виростає, закохується , і ллється ніби з самої душі:
Ніч яка місячна, зоряна, ясная,
Видно, хоч голки збирай…
Потім весілля, народні обряди, весільні пісні… І знову над колискою молода мати ніжною споконвічною неньчиною колисковою закликає своїй дитині щастя та долі… І так – з роду в рід, з покоління в покоління…
Тож і не зникає народна пісня, і ніякі сучасні мелодії не зможуть її замінити, бо в ній – історія нашого народу, його душа, його слава!
Доктор" яксоціальнийнаратив: тексттаінтертекст // СловоіЧас. – 2005. – No 3. 6. ГребенкаЕ.Романы, повестиирассказы: [В 8 т.]. – Спб., 1847. – Т. 4. 7. ГребінкаЄ. П.Твори: У 3-хт. – К., 1980. – Т. 1: Байки. Поезії. Оповідання. Пові-сті. 8. ГребінкаЄ. П.Твори: У 3-хт. – К., 1981. – Т. 2: Прозовітвори 1841–1845. 9. ГребінкаЄ. П.Твори: У 3-хт. – К., 1981. – Т. 3: Повісті. Оповідання. Нариси. Статті. Рецензії. Листи. 10. ДеркачБ. А.ЄвгенГребінка: Літ. портрет. – К., 1974. 11. ЖурП.Літоперше. ЗхронікижиттяітворчостіТарасаШевченка. – К., 1979. 12. ЗадорожнаЛ. М. ЄвгенГребінка: Літ. постать. – К., 2000. 13. ЗубковС. Д.ЄвгенПавловичГребінка. Життяітворчість. – К., 1962. 14. ЗубковС. Д.РусскаяпрозаГ. Ф. КвиткииЕ. П. Гребенкивконтекстерусско-украинскихлитературныхсвязей. – К., 1979. 15. КирилюкЄ.ПрозаЄвгенаГребінки // Життяйреволюція. – 1930. – No 2. 16. КодацькаЛ. Ф.ХудожняпрозаТ. Г. Шевченка. – К., 1972. 17. Описькнигам, принадлежавшимТ. Г. Шевченко // АнісовВ., СередаЄ. Літо-писжиттяітворчостіТ. Г. Шевченка. – 2-гевид., доп. – К., 1976. 18. ПравдюкО.Т. Г. ШевченкоімузичнийфольклорУкраїни. – К., 1966. 19. ПриймаФ. Я.ШевченкоирусскаялитератураХIХвека. – М.; Ленинград, 1961. 20. РосовецькийС. К.Та-расШевченкоіфольклор. – К., 2011. 21. РусанівськийМ.Шевченкоіукраїнськалітературапершоїполовини XIX сторіччя //
Заперечувати минуле - це заперечувати себе. Минуле ніколи не вмирає. Воно має сенс тільки до власного людського буття. Наші думки про майбутнє впливають на те як ми бачимо минуле і теперішнє. Минуле — як передумова, предмет діяльності. Майбутнє — як її результат, що є присутнім у сучасності у вигляді мети або задуму. Сучасне — як її процес, у ході якого минуле переходить у майбутнє. Тому можна підсумувати, що минуле ніколи не заперечує, а завжди підтверджує!
<span> В. Симоненко Ти знаеш що ти дюдина</span>
Тема: роздуми письменника про швидкоплинність життя, протягом якого кожний повинен встигнути покохати, зробити добрі справи.
Ідея: заклик раціонально використовувати час, відведений на життя, поспішати жити.
Основна думка: людина — велике створення на землі, вмій з гордістю носити це ім’я, кожна людина неповторна.
Проблематика твору.
людина і суспільство (призначення людини на землі);
індивідуальність кожної людини.
швидкоплинність часу і життя.
Художні особливості поезії.
Повтори:
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.
Риторичні запитання:
«Ти знаєш, що ти — людина?»
«Ти знаєш про це чи ні?»
Риторичний оклик: «Гляди ж не проспи!»
Епітети: «люди добрі, ласкаві, злі», «усмішка, мука єдина».
Відповідь: В нас у школі все чудово!
Нові парти,книжки нові,
Учні бездоганно вчаться.
Все у мріях в нас прекрасно!
Тільки є проблема та:
Що у нас,як тільки,
Вчителька у клас зайде....
І як скаже враз:
,,А домашнє любий друже‘‘
То бездоганно так тікаю я)
Пояснення:все що в голову зайшло