Мавка — лісова дівчина — живе серед дивовижної природи, серед своїх братів та сестер. У них єдина душа, вони живуть єдиними почуттями, тому і не дозволяє Мавка Лукашеві надрізати ножем березу: «Не убивай! » Своїм серцем вона відчуває навколишню красу: відчуває її в шелесті дерев, щебетанні птахів, навіть у тому, як Лукаш грає на сопілці: Як солодко грає, Як глибоко крає, розтинає білі груди, серденько виймає/ Йде з самої глибини душі Мавки той дивовижний світ, що змінює усе навкруги, роблячи чарівним. Змінюється і Лукаш, який бачить у ній «королівну» , і намагається стати подібним до неї. Але, як каже Мавка. смутно, що не можеш ти своїм життям до себе дорівнятись.
Вона — дивовижна «королівна» лісу, яка є власником сердечного цвіту, «що скарби творить» . Сааме цей цвіт дає їй відчуття прекрасного, не дає загинути її чистому серцю. Має вона в серці «те, що не вмирає». Це її духовна краса, це її чисті почуття, які не зміняться ніколи, як не зміниться і сама Мавка: Чи ж то ганьба, що маю серце не скупе, що скарбів воно своїх не криє, тільки гойно коханого обдарувало ними…
Не вбивають її шире серце ні докори Лукаша, ні злі слова його матері, ні сміх глумливий Килини. Вона — Мавка, а значить вільна, незалежна, хоч ніколи і не забуде свого кохання. Вона хоче вірити в щастя, навіть коли коханий відвернувся від неї: То дай мені святкові шати, діду! Я буду знов, як лісова царівна. І щастя упаде мені до ніг, благаючи моєї ласки! Не вмерло її живе серце, вона не впала у відчай; її душа хоче жити, хоче, здається, обійняти увесь світ. Мавка не йде до «Того, шо в скалі сидить» , який називає її неживою. З яким гнівом вона відповідає: Ні, я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, шо не вмирає.
Мавка не може вмерти, адже вона, перш за все, лісова істота, яка наділена безсмертям. І хоч, закохавшись, отримує душу, вона житиме вічно, навіть перетворившись у вербу. З цієї верби вийде сопілка, яка буде промовляти до людей, намагаючись змінити їхнє життя.
Занапастив свою душу Лукаш, хоч і мав у серці свій «скарб» , але був він, мабуть, значно меншим, ніж у Мавки. Ця людина не змогла «дорівнятись» до себе самої. Здається, що її життя було нікому не потрібне. Але ні, він «душу дав» Мавці. А значить, вона буде жити вічно: Будуть приходити люди вбогі й багаті, веселі й сумні, радощі й тугу нестимуть мені, їм промовляти душа моя буде.
Краса ніколи не вмирає, особливо духовна краса. Вона перетвориться у щось інше, буде мати інші форми, ідеальні чи матеріальні, але не вмре. Це ро-вуміє Мавка, тому що це вона має в серці. І хай ми не побачимо живої Мавки, в нашій пам’яті назавжди залишиться її чудовий спів — спів сопілки, яким промовляє до нас її душа: <span> Легкий, пухкий потлеиь ляже, вернувшися в рідну землицю, вкупі з водою там зростить вербицю — стане початком тоді мій кінець.</span>
1) Назва, автор - Л. Кисельов "Катерина" 2) Тема та ідея - Автор хоче, щоб Катерина донесла свого сина до народу. 3) Образи - Катерина, немовля 4) Худ. засоби - епітети, метафори. 5) Ставлення - Цей вірш мені подобається тим, як Леонід Кисельов зображає Катерину з немовлям в образі України.
Савка «Сто тисяч» В п’єсі зображується ще один персонаж Савка. Разом зі своєю сім’эю жив бідно, тому заліз в борги та пішов на махінацію. Він ладен запродати душу дияволові, тільки б розжитися грошима: «лиш би гроші дав…». Савка переступає закон (участь у шахрайстві), замахується на життя Калитки. Савка, в порівнянні з Герасимом, був більш доброю, порядною та совісною людиною. Свою жінку, хоч вони й часто сваряться, він любить, в церкву возить на конях, не примушує йти пішки. Коли він дізнався, що разом з Герасимом став жертвою обману, то веде себе досить спокійно. Савка зрозумів, що шахрайством нічого не заробиш, а навпаки, можеш багато чого програти.
Копач-Бонавентура «Сто тисяч» Копач-Бонавентура зображений в п’єсі привітною та доброю людиною, яка любить людей та не бажає нікому зла. Але він бідний, в нього нічого немає, так і живе, перебиваючись, ходячи з хати в хату, поки не виженуть хазяї. В Бонавентури є завітна мрія — знайти якийсь скарб і зажити добре. Про це він постійно думає й говорить, але люди йому вже не вірять. В п’єсі Копача зображено позитивним персонажем.
Джим Хокінс – сміливий юнга. Герої роману Р. Л. Стівенсона «Острів скарбів» не шукали пригод, але, коли вони так несподівано виникли, поринули у них. їм довелося пройти складний шлях до істини, але здолали вони його гідно. Усім було важко, та, мабуть, найважче було Джиму Хокінсу. Перед читачем постає сміливий і мужній підліток, який виявив твердість характеру на рівні з дорослими.
Як відомо, його батько мав корчму «Адмірал Бенбов», і Джиму Хокінсу доводилося працювати там. Старий моряк, який несподівано приїхав до заїзду, попросив хлопця простежити за одним моряком і повідомити йому, якщо той з’явиться.
Випадково до рук Джима потрапив дивний пакет, що належав старому капітанові Біллі Бонсу. У пакеті була карта острова скарбів із дивними позначками. Саме на тому острові були заховані піратські скарби. Джим віддав пакет лікареві Лівсі та сквайру Трелоні, і вони вирішили дістатися до них. У Бристолі вони купили шхуну «Еспаньйола», капітаном якої був Смоллет. Джим теж вирушив із дорослими, він був на «Еспаньойолі» юнгою.
Матроси дуже полюбили хлопця і піклувалися про нього. Джим теж відповідав їм добром. Разом з доктором Лівсі, сквайром Трелоні та матросами йому довелося пережити багато критичних ситуацій, що сталися під час подорожі. Здебільшого Джим поводився досить розсудливо, робив правильний вибір. Та все ж таки іноді його вчинки були не зовсім правильними і навіть, відчайдушними. Наприклад, коли він хотів дістатися до піщаної коси, знайти білу скелю, щоб подивитися, чи не там, бува, Бен Ган ховав qbotoчовна. Звичайно, Джим не подумав, що його вчинок може скінчитися погано, адже він опинився у відкритому морі й міг загинути. Або ще один нерозважливий вчинок: Джим, нікого не попередивши, кинув людей напризволяще. Врешті-решт усе скінчилося благополучно і хлопець багатьох урятував, та могло бути й гірше. Важко не погодитися зі словами капітана Смоллета, які він сказав Джимові: «Ти по-своєму, можливо, й непоганий хлопець, але даю тобі слово, що ніколи більше я не візьму тебе в море. Бо ти з породи пестунів і робиш усе, що, захочеш…» (переклад Юрія Корецького).
Та юнак здатний проаналізувати свою поведінку, визнати помилки і зробити правильний вибір. У цілому, Джим Хокінс — надзвичайно порядний хлопець, сміливий, ініціативний, здатний ризикувати, робити правильний моральний вибір. Він допитливий, рішучий, має здоровий глузд. Можна бути впевненим, що ставши дорослим, він Не розгубить моральні скарби своєї Душі. Саме це і приваблює в ньому багатьох читачів, яких він своїм прикладом спонукає бути порядними людьми.
Кохання… Воно підносить людину до небес і розбиває її душу, робить нас сильними і слабкими водночас… Кохання має надзвичайну силу – воно розкриває справжню людську сутність. Через кохання ми здійснюємо найпрекрасніші і найжахливіші вчинки, воно робить нас тими, ким ми є.У повісті «Дорогою ціною» М. Коцюбинський розповідає історію кохання двох молодих людей: Остапа і Соломії. Їхня трагедія полягала у тому, що вони були кріпаками і не мали права вибору. Саме тому Соломію видали заміж за іншого, хоча кохала вона довгий час саме Остапа і життя своє пов’язати хотіла, звичайно ж, з ним. Це кохання було гірким, тому що не мало права на існування. Але коли Остап вирішує втекти на волю за Дунай, Соломія тікає з ним. Вона усвідомлює, чим їм це загрожує, яке покарання очікує на них, якщо їх впіймають. Але це не зупиняє дівчину. Заради коханого вона ладна на все. Соломія не може жити без нього, адже, як каже сама, з Остапом зникне сенс її життя.Саме кохання допомогло Остапові і Соломії пережити ті складні часи, коли вони переховувалися у очереті, коли Остап був тяжко поранений. Саме любов Соломії не дала йому померти. На мою думку, сьогодні рідко зустрінеш таку самопожертву: Соломія не покинула пораненого хлопця, хоча розуміла, що їх можуть наздогнати або знайти переслідувачі, вона намагалася йому допомогти будь-яким чином… Соломія піклувалася про коханого, шукала їжу і воду, шукала шляхи порятунку… Вона, слабка дівчина, виявилася сильною морально, її кохання зробило такою… Та найбільше мене вразило те, як Соломія визволяла Остапа від турків. Дівчина чудово розуміла, на яку небезпеку себе наражає, але це не зупинило її. Вона ладна була віддати своє життя заради життя коханого. І, на жаль, так і сталося: Соломія загинула, рятуючи Остапа. Але останньою її думкою було не шкодування за тим, що вона тоне, а жаль через те, що вони з Іваном не змогли допомогти Остапові… Хоча тут вона помилилася – Остапа вони звільнили. Ціною власних життів. Саме це і означає «кохати» – не шкодувати свого життя задля близької людини, і не бачити в цьому нічого незвичайного…Остап залишився жити. Він отримав жадану волю. Та чи радів він їй? До старості згадував Остап Соломію, жив сам, адже : «Половина мене лежить на дні Дунаю, а друга чекає й не дочекається, коли злучиться з нею…». Ціною життя коханої отримав Остап волю, і тому вона вже е зробила його щасливим.Я вірю у кохання, адже це, дійсно, найкраще почуття, яке може відчувати людина. І якщо кохання справжнє, то людина ладна пожертвувати власним життям заради щастя коханого чи коханої, як це зробила Соломія.