Іван Брюховецький. Іван Брюховецький — запорозький кошовий отаман, проголошений січовиками гетьманом.
Характер Брюховецького як історичної особи, його способи досягнення своєї мети в романі відтворено правдиво. Це був політичний авантюрист без совісті й честі, владнолюбна, хижа, підступна людина. Своїми демагогічними обіцянками, фальшивим народолюбством він зумів привернути до себе всіх, на кого йому можна було опертися для здобуття гетьманства.
Спочатку ми бачимо Брюховецького в Романовому Куті, де він стояв кошем, в оточенні запорожців, городових козаків, міщан, селян. Іванець (а це прізвисько говорить про його низьке походження) навмисне принижувався, підкреслював свою безкорисливість.
Зате на «Чорній раді» Брюховецький з’явився пишно вбраним, з гетьманськими клейнодами: булавою, бунчуком і корогвою, «позирав гордо, по-гетьманському, і тілько посміхавсь, узявшись у боки». Він був упевнений у перемозі, бо далекоглядно прихилив на свій бік московських бояр, князя Гагіна, який «взявши від Іванця великі подарунки, його неситій злобі потурає». Він проголосив рівність, запросив на раду «бургомістрів од міщан» та «мужицьких виборних». Однак ті, хто добре знав Брюховецького, розуміли, що це лише гра в демократію.
Лицемірство Брюховецького виявилося ще й у тому, що перед обранням його на гетьмана він погодився на покарання Кирила Тура, а після того заборонив судити за ще гіршу провину Олексу Сечила, висміяв старійшин-січовиків і прогнав їх.
Самолюбство й амбітність, підлість, уміння схилити на свій бік впливових осіб, байдужість до людського життя, нехтування мораллю Запорожжя, слабкодухість Брюховецького дорого коштували тогочасному українському суспільству, призвели до великих усобиць та кровопролиття.
Що значить бути самим собою? На мій погляд, бути самим собою - значить діяти у відповідності зі своїми бажаннями, володіти індивідуальними, властивими тільки тобі якостями, мати свої життєві принципи і не відступати від них, якщо, звичайно, життя відповідно до цих принципів зручна і виправдана. Іншими словами, бути самим собою - значить чинити відповідно до волі своєї душі і свого серця.
Але чи можливо зберегти свою індивідуальність в умовах нашої сучасної дійсності? Якщо так, то яким чином? Якщо немає, до чого це може привести? На жаль, реальне життя, точніше, сучасне суспільство, диктує нам свої закони і правила (перш за все з точки зору етики і моралі), яким людина вільна підкорятися або не підкорятися, в залежності від того, чи відповідають громадські правила основам його моралі.
На мій погляд, умови сучасного життя не дозволяють людині повною мірою висловити свою сутність, своє єство, жити згідно душевної волі. Переслідуючи певні життєві цілі (заміжжя, престижна робота і т.д.), людина пристосовується до цих умов, зливається з натовпом, намагається бути схожим у своїх діях на більшість, втрачаючи тим самим свою індивідуальність. Яскравим прикладом може служити таке явище, як мода, правилами якої підпорядковуються всі без винятку. Однак «загальним» може бути не тільки одяг, тобто будь-яке зовнішнє прояв сутності, а й мислення, і не кожна людина в тій чи іншій ситуації надійде відповідно зі своїми почуттями і бажаннями. Можливо, це доля слабких, невпевнених у собі, нетворчих людей, які бояться жити за власними правилами. Дуже часто для нас, особливо дівчат, складно і страшно бути в меншості, однієї захищати і відстоювати свою думку перед іншими людьми. Але такі вчинки, як правило не проходять безслідно. Історія знає безліч сильних, талановитих жінок, які були лідерами, вміли повісті інших за собою, надихнути і вселити надію. Але вони всіма правдами і неправдами боролися з «більшістю», приносячи в життя щось нове і тому незрозуміле оточуючим. Жанна Д'арк, Олександра Коллонтай, Маргарет Тетчер, Ірина Хакамада - вони відомі всьому світу не через те, що погоджуються або пристосовуються, а через свою вірність принципам і сміливості ці принципи виражати і захищати.
Але, з іншого боку, чи зрозуміє суспільство людини, що намагається жити не так, як всі, чи не призведе вираження своєї індивідуальності до замкнутості і самоти цю людину? Ні, якщо він сильний, самодостатній, здатний знайти сили протистояти думку більшості. У сильної людини думки перетворюються в дії, а не в фантазійні образи.
Можливий третій варіант, коли мета дійсно виправдовує засоби і можна (навіть потрібно) на деякий час надіти маску і стати таким, яким тебе хочуть бачити, але в душі своїй все-таки залишатися таким, який ти є. На мою думку, це так само якість сильних людей, здатних відстоювати свою життєву позицію, нехай не в відкритій формі, але залишатися самими собою. Дуже яскраве підтвердження цьому можна знайти в шекспірівських рядках: «Життя - театр, і всі ми в ній актори». Ця фраза зайвий раз доводить, що бути самим собою - важка справа. Це дійсно «справу», яким потрібно займатися, яке необхідно в собі виховувати, щоб не бути схожим на інших, бути цікавим для оточуючих. Це особливо важливо для нас, дівчат, охочих привернути увагу якоюсь своєю родзинкою, тим, чого немає в інших. І справа навіть не в красі зовнішньої, яка всього лише посудину, в якому заховано головне - особистість людини, його характер. Потрібно прислухатися до свого серця, своєї душі, бачити в дзеркалі насамперед саму себе, а не подругу з сусіднього під'їзду або відому актрису. Тільки в цьому випадку можна знайти душевну гармонію, а це найголовніше.
Красу природи я бачу в кожному її явищі. З приходом нової пори року я відкриваю для себе якісь її особливості, які притаманні лише цій порі. І тому мені б хотілося зупинитися на кожній з них.Почну з зими, бо саме зима відкриває двері в новий рік. Зима приваблює мене білим, пухнастим снігом, який сяючим килимом укриває землю. Якщо пильно приглядатися до снігу, то можна помітити, що він увесь зітканий з безлічі сніжинок. Вони мають надзвичайно красиву тонку форму і здаються мені справжнім витвором мистецтва. Дерева взимку вкриті срібним інеєм, наче в білому вбранні. На вікнах мороз малює чарівні візерунки, дивлячись на які я ніби поринаю в казку. Узагалі зима нагадує мені щось казкове, чарівне, незвичайне.За зимою йде весна. З приходом весни пробуджується вся природа, ніби від глибокого, зачарованого, зимового сну. Весна приносить із собою запашне, свіже повітря. Так пахне повітря лише весною. На деревах з’являються блискучі, липкі бруньки, а на деяких деревах вони звисають, ніби сережки. З гаю прилітають птахи, приносячи із собою веселий гомін та щебетання. З землі починає пробиватися молодесенька, соковита, яскраво-зелена травичка, з’являються перші квіти. Незабаром бруньки перетворюються на молоді листочки ніжно-зеленого кольору, які виблискують на сонечку, ніби вкриті лаком. Мені подобається стежити за перетвореннями природи, які починаються весною.Далі йде літо, яке приносить із собою теплий вітер буйне цвітіння всього рослинного світу. Куди не кинеш оком, усюди посміхаються різнокольорові квіти. Дерева вже вкриті буйним листям, яке шелестить під подихами вітру й створює приємну тінь. Улітку я завжди їду до моря, любуюся його безкраїм простором, го синьою, сяючою поверхнею, слухаю шум прибою.За літом приходить золотава осінь. Усе навколо раптом змінює колір. Дерева з зелених перетворюються в жовто-багряні, рожеві, червоні й золоті. Листя золотим дощем спадає під ноги, м’яко застеляє собою землю, шелестить тихим смутком. Починає плакати сіре небо дрібним дощиком. Птахи відлітають у вирій.<span>Кожна пора року по-своєму прекрасна, тому я бачу красу природи ввесь рік.</span>
Великий син українського народу, геніальний поет і самобутній художник, мислитель і революціонер-демократ Тарас Григорович Шевченко займає найпочесніше місце в світовій літературі і образотворчому мистецтві XIX століття. Серед великих діячів, чиї серця, талант, помисли спрямовані на служіння народові, чия душа сповнена високої любові де Вітчизни, Шевченко по праву займає одну з найвищих ступенів, він справедливо вважається одним з найбільших патріотів усіх часів і народів. Мало хто в історії світової культури з таким вогнем душі захищав свободу і незалежність батьківщини, честь і гідність народу. Великий Кобзар відіграв величезну роль у розвиткові національної і соціальної самосвідомості українського народу. Боротьба проти будь-якого гніту, в тому числі й національного, була в концесії Шевченка боротьбою за те, щоб розчистити шляхи для вільного розвитку як українського нарощу, так і інших гноблених народів. І все це він робив не балачками, ні роз-мовами, а великою, геніальною силою своїх поетичних творів. Патріотичні ідеї Шевченка зросли на життєдайному грунті багатовікової боротьби українського народу за свою незалежність, проти соціального і національного гніту. Героїчне минуле України привертає увагу молодого Поета не саме по собі, а як дійовий побудник сучасного становища народу, як засіб для піднесення патріотичного почуття:
Україно, Україно!
Серце моє, ненько!
Як згадаю твою долю,
Заплаче серденько! /"Тарасова ніч"/.
Поет розуміє, що немає і не може бути вільної, щасливої і радісної вітчизни, поки "...скрізь на славній Україні Людей у ярма запрягли Пани лукаві... /"І виріс я на чужині"/. Шевченкові герої - це люди кровно зв'язані з батьківщиною. Це подвижники, для яких немає вищого почуття, ніж гаряча любов до стражденної матері-вітчизни. Такими патріотами були вожді народних повстань - Наливайко, Тарас Трясило, Богдан Xмельницький, Богун, Залізняк, Гонта.
До Шевченка ніхто ще так не говорив з народом. Українська література не знала ще такого зльоту поетичного натхнення такого пафосу в утвердженні патріотичних ідей:
А ти, моя Україно,
Безталанна вдово,
Я до тебе літатиму!
З хмари на розмову.
На розмову тихосумну,
На раду з тобою:
Опівночі падатиму
Рясною росою. /"Сон"/
Любов Шевченка до природи, милування красою рідної землі становлять характерну рису його патріотизму. "Нема на світі України, немає другого Дніпра!.." - з захопленням проголошує поет. В художніх творах Шевченка образи рідного пейзажу, кар-тини природи є неперевершеними зразками живопису слова. Пригадаймо чудову картину ранку в творі "Сон":
...світає, Край неба палає;
Соловейко в темнім гаї
Сонце зустрічає.
Тихесонько вітер віє,
Степи, лани мріють,
Між ярами над ставами
Верби зеленіють.
Характеризуючи найважливіші етапи формування поезії Великого Кобзаря, не можна обійти такий його видатний твір, як "І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм я Ук-раїні і не в Україні моє дружне посланіє":
Обніміте ж, брати мої,
Найменшого брата, -
Нехай мати усміхнеться,
Заплакана мати.
Влагословить дітей своїх
Твердими руками
І діточок поцілує
Вольними устами.
Патріотичні ідеї Шевченка мали величезний вплив на формування і розвиток передової української літератури. Його творчість була високим повчальним прикладом для кращих діячів української культури. Марко Вовчок і Панас Мирний, Старицький і Карпенко-Карий, Микола Лисенко і Васильківський, Грабовський і Франко, Леся Українка і Коцюбинський, Стефаник і Васильченко формувалися і утверджувалися як діячі української культури, зігріті полум'ям патріотичних ідей Шевченка.
Леся Українка у вірші "На роковини" /І92І р./ писала:
Він перший за свою любов
Тяжкі дістав кайдани,
Але до скону їй служив
без ради, без омани.
Усе знесла й перемогла
Його любові сила.
Того великого вогню
і смерть не погасила. З усіх кінців світу все могутніше линуть голоси, що говорять про світове визнання Шевченка. Його спадщина стала добутком всього культурного людства.
Наведений вище матеріал можна використати, готуючи Шевченківські тематичні вечори:
"Вічно живий в пам'яті народам",
"Геній України, патріот"
"Вінок Тарасу",
"Вічна слава великому Кобзареві",
"Невмируча слава" та ін.
"Він був селянський син і став князем в царстві духу. Він був кріпак і став великою силою в громаді людських культур. Він був простак і відкрив професорам і вченим новіші і свободніші степені. Він терпів десять літ від російської воєнщини, а зробив більше для свободи Росії, ніж десять побідних армій.
"Цілий ряд віршів геніального українського Кобзаря, спів-ця й трибуна поневоленого народу, непокірного бунтаря, діста-ли широке розповсюдження серед білоруського народу. Вони віль-но і природно входили в золотий фонд його культури".
