Частина перша
1. Розповідь про Енея його характеристика.
2. Еней відправляється з Трої з товаришами.
3. Юнона просить Еола, щоб той своїми вітрами нашкодив Енею.
4. Еней обіцяє Нептуну грошей і той зупиняє шторм.
5. Розмова Венери з Зевсом про Енея.
6. Еней із троянцями припливає в Карфаген до Дідони.
7. Еней Дідона і троянці п"ють, гуляють і відпочивають.
8. Зевс викликає Меркурія, щоб той розлучив Дідону і Енея.
9. Еней втікає від розлюченої Юнони, а вона від горя кидається у вогнище.
Частина друга
1. Еней прибуває до Сицилії.
2. Еней влаштовує поминки на честь смерті батька.
3. Поєдинок Дареса з Ентеллом.
4. Троянки спалюють човни, але за проханням Енея боги посилають дощ і вогонь припиняється.
5. Енею сниться батько, який наполягає, щоб той відплив скоріше з Сицилії і Еней відпливає.
Частина третя
1. Еней припливає до острова Сивілії.
2. Еней разом з відьмою Сивілією потрапляють у пекло і бачать страшні видовища.
3. Зустріч Енея з батьком і пророцтво, яке почув Еней.
Частина четверта
1. Еней і троянці прибувають до Латині.
2. Еней відправляє послів до царя Латина.
3. Юнона підмовляє Турна іти з війною на троянців.
4. Троянські пси вбивають ненчину собачку.
5. Латини готуються до війни.
Частина п'ята
1. Еней припливає до Евандра за поміччю.
2. Венера просить Вулкана зробити чудо збрую для Енея.
3. Латини спалюють човни троянців.
4. Подвиг Евріала і Низа.
5. Починається битва.
Частина шоста
1. Розмова Зевса, Юнони і Венери на Олімпі.
2. Енею привидились мавки.
3. Турн вбиває Паланта, сина Евандра.
4. Бій Енея з Турном.
На мою думку, кожен з нас повинен знати минуле нашого народу. Адже якщо ми знатимемо минуле, ми побудуємо майбутнє. Ми повині пам"ятати 2 світову війну, адже наший народ прийняв таку жертву, задля спокою, задля миру. І вони дочекалися цього дня, 9 травня ми святкуємо день перемоги. Ми повині знати, які були жертви. Тому що, якщо ми будемо знати і пам"ятати це, то ми зберігатимемо спокій і мир в нашій державі. Ми повині знати історію, хоча би для того, щоб існувати. Бо той що не знає історію свого народу, неуч. Отже Минуле нашого народу потрібне для нас, і ми не повині забувати, про це ніколи.
Твір "Планетник" вчить кожного виховувати у собі бережливе ставлення до природи та її краси, прищеплювати з самого дитинства риси чуйності, доброти, відповідальності за доручену справу. Хлопчик, залишившись самотнім через негативне ставлення сільських дітей до нього, знайшов порозуміння і підтримку у природі. Тому, я вважаю, що людина і природа міцно взаємопов’язані між собою. І ми повинні сприймати природу не тільки очима, а й душею, серцем.
«МЕНІ ОДНАКОВО, ЧИ БУДУ…» АНАЛІЗ Аналіз вірша «Мені однаково, чи буду…» — тема, ідея, віршовий розмір, жанр, художні засоби та інші питання розкриті в цій статті. «Мені однаково» — вірш Тараса Шевченка, написаний 17-19 травня 1847 у Санкт-Петербурзі і входить до циклу «В казематі». «Мені однаково, чи буду…» аналіз Рік написання: 1847 Літературний рід: Лірика. Жанр «Мені однаково»: Ліричний вірш (медитація). Вид лірики: Громадянська (медитативна). Провідний мотив: Патріотичні почуття відповідальності за батьківщину. Віршовий розмір «Мені однаково» — ямб. Тема «Мені однаково»: відтворення почуття громадянської мужності, духовної стійкості і незламності, відданості Батьківщині й народові, роздум поета над важкою долею власного рідного краю. Ідея «Мені однаково»: віра письменника у неминучість повалення царського гніту, відродження України. Основна думка: Т. Шевченко не байдужий до страждань українців, до їх майбутнього; осмислення своєї недолі як частки страждань уярмленого народу. Художні засоби «Мені однаково, чи буду…» Епітети — люди злії, лукавії, славній Україні, окраденую (Україну), метафора — злії люди Україну присплять, оксиморон — Малого сліду не покину // На нашій славній Україні, На нашій — не своїй землі Композиція «Мені однаково, чи буду…» Вірш можна поділити на дві частини: 18 рядків — перша частина, 5 рядків — друга. Побудований твір на протиставленні, функцією зв’язку й протиставлення між частинами наділений сполучник та. «Мені однаково, чи буду…» ідейно-художній аналіз Сумна доля чекає ліричного героя. Він скоріш за все засуджений на висилання до Сибіру. Але особисті страждання страждання не лякають його. Митцеві не страшно й бути забутим людьми. Трагічне його невільницьке і сирітське минуле привчили його до страждань і забуття. Сумна доля чекає в’язня: все, що задумав написати, згине разом із ним. Герой уважає, що зроблено дуже мало для славної України; щоб залишитися у пам’яті народній, слід зробити більше. Не будуть нащадки згадувати у молитвах, але й це не головне. А головне, що трагічна доля чекає Україну. Її грабують безжальні пани, вони душать її волю, її намагання стати щасливою. Як справжній патріот саме через це найбільш карається поет. У творі ми бачимо, як невідступно мучила Шевченка думка про загрозу відродженню України, якщо російські самодержці присплять національну свідомість українців і викоринять з їхньої свідомості бодай натяки на можливість існування самостійної української держави: Як Україну злії люди Присплять, лукаві, і в огні Її, окраденую, збудять. Ось що для Шевченка є головним, а не любов і слава серед співвітчизників! Він без болю зізнається: Чи хто згадає, чи забуде Мене в снігу на чужині — Однаковісінько мені. Але дуже важко повірити у його байдужість щодо причетності до рідної України: «Мені однаково, чи буду я жить в Україні, чи ні». Для поета рідна земля була святою, він так щиро її любив! Але його життєвий шлях несе на собі відбиток довгого перебування у кріпацькій неволі: «На нашій — не своїй землі». Та перед цими рядками є й інші: «На нашій славній Україні». З одного боку, Україна славна і наша, а з іншого — все таки, «не своя», бо невільна, сама собі не належить. Саме в цьому парадоксі й міститься геніальна тема твору: вражаюче глибоке відображення трагізму людини, яка так багато зробила для своєї Батьківщини, але наразі відчула, що через певні обставини від її праці може не залишитися й «малого сліду». Умисне лукавить поет і тоді, коли пише, що «малого сліду не полише на Україні і що його «не пом’яне батько з сином». Ці запевнення поета про власну байдужість до того, чи буде він жити в Україні, чи ні, чи згадуватимуть його на рідній землі, чи не згадуватимуть,— все це для того, щоб наголосити: Шевченкові, звісно, не однаково. Вісімнадцять рядків вірша напружено готують нас до важливості останніх п’яти рядків: Та не однаково мені, Як Україну злії люде Присплять, лукаві, і в огні Її, окраденую збудять… Ох, не однаково мені. У цих рядках Кобзар надзвичайно точно передбачив головну проблему української нації, що, мов меч, висить над нею вже кілька століть і стала чи не найзлободеннішою проблемою сьогоднішнього дня: окраденість у час її оновлення та відродження. Тому з повним правом можна вважати поезію «Мені однаково, чи буду…» зверненням-попередженням сучасному поколінню українців.
<span>Світ дитинства – це такий чарівний світ, в якому дитина може
пограти в ляльки, в машини, в м’яч. І хоча дитинство пролітає дуже
швидко, воно все-таки дуже цікаве, яскраве і веселе. Це незабутня пора,
пора мрій, щирої радості і дорослішання людини. Ми не повинні забувати
дитинство і повинні берегти його в своєму серці, і тоді воно не забуде
нас.<span>Дитинство – це безтурботність, веселість, радість кожної
людини. Згадуючи про своє дитинство, ми ніколи не можемо сказати, що
воно пройшло для нас погано або що нам було нудно. Це завжди хороші,
добрі і щасливі спогади нашого життя. Ми ростемо, вчимося життю,
починаємо усвідомлювати реальність саме в цьому віці. Саме тому в школу
починають ходити з віку 6-8 років. Ми краще и </span></span>