Як зазначила Ліна Костенко : "Маруся Чурай - художня, високообдарована натура, творець пісень , які славнозвісні українському народу." Я повністю погоджуюсь з цим,влучним висловом! Дівчина, яка керована палким коханням, звинувачена у страшному злочину - вбивстві. Але насправді діло було так : отруту дівчина приготувала для себе, а її коханий - Гриць Бобренко помилково нею отруївся. Дівчина була притягнута до суду, де був проголошений вирок - дівчина винна, і приголошена до страти...Проте за наказом Б. Хмельницького вирок скасований.Мені подобається те, що Маруся цінує в житті речі, які справді того варті.Розповіді дяка про минуле історичне показали Марусі тяжкі страждання людей від війн і лихоліть. Вона забуває про власний біль, осмислює своє призначення як піснетворця.<span>Маруся </span><span>- вiрна дочка свого народу, i свiй талант вона вiддає народовi. Створенi нею пiснi </span><span>надихають козакiв на боротьбу з ворогом, змiцнюють дух, утверджують нацiональну </span><span>гiднiсть.</span>
Історія українського народу була позначена постійною невпивною боротьбою за своє існування, за свою волю та право самостійно визначати свій подальший розвиток. Тільки наприкінці ХХ ст. ми змогли жити у незалежній країні. Та зараз знову на нашу волю хочуть накинути кайдани.
За часів Шевченка Україна, була колонією Російської імперії. Щоб тримати у покорі своїх підлеглих , необхідно було придушувати будь-які спроби самовизначення. Якщо людина усвідомлює свою індивідуальність, неповторність, як правило, вона прагне позбутися чужої влади над собою. Звісно, що поет усе це розумів, як тепер кожен із нас, хто любить свою Батьківщину.
Проте наш час і час Шевченка, дуже схожі. В творах Шевченка чітко видно, що його дратує несправедливість, жорстокість, непомірні амбіції Російської імпеперіїї, які маскуються християнською турботою. Він відверто глузує з тих, хто, прикриваючись милосердям, знищує найкращі здобутки чужої культури:
чого то ми не вмієм?
І зорі лічим, гречку сієм,
Фрацузів лаєм. Продаєм
Або у карти програєм
Людей...не негрів...а таких
Таких хрещених...но простих.
Слід зазначити, що критика Шевченка спрямована не стільки проти катів, скільки проти тих, хто терпляче зносить це катування. Треба подолати страх у душі, осягнувши героїчну боротьбу лицарів минулого та лицарів сучасності. А подолавши страх, вперто й впевнено боротися за свою волю.
Схаменіться! будьте люди,
Бо лихо вам буде.
Розкуються незабаром
Заковані люде
Настане суд, заговорить
І Дніпро, і гори
І потече сторіками
Кров у синє море
Дітей ваших... і не буде
Кому помагати
Одцурається брат брата
І дитини мати.
Час Шевченка, знов настав. Я розумію його, як ніколи. Наш обовязок - зробити все можливе для того, щоб стали пророчими шевченківські рядки:
І забудеться срамотня
Давняя година
І оживе добра слава,
Слава України...
Как то так.
<span>1 Багалій Д. Нарис української історіографії. К.,1925, Вип. 2.
2. Возняк М. Історія українського письменства. Львів, 1922.
3. Грушевський М.С. Об украинской историографии XVIII века // Известия АН СССР: Отделение общественных наук. Москва, 1934. N3.
4. Дзира Я.І. Самійло Величко та його літопис // Історіографічні дослідження в Українській РСР. К., 1971.
5. Дорошенко Д. Нарис історії України: У 2 т. К., 1991 , т. 2.
6. Луценко Ю. Літопис Г.Грабянки в працях дожовтневих дослідників // Рад. літературознавство. 1988. N 8.
7. Драгоманов М. Вибране. К., 1991.
8. Иконников В.С. Опыт русской историографии. К., 1908. Т.2. Кн.2.
9. Історія української літератури: У 8 т. К., 1967, Т.1.
10.Колесса Ф. Українська народна словесність: Загальний огляд та вибір творів. Львів, 1938.
11. Крекотень В. Сказання про війни козацькі та його автор // Київ. 986. N 10.
12. Летопись Самоила Величка. К., 1851. Т.2.
13. Марченко М.І. Українська історіографія (з давніх часів до середини XIX віку). К., 1959.
14. Мишанич О.В. Українська література другої половини XVIII ст. і усна народна творчість. К., 1980.
15. Летровський М.Н. Нариси з історії України. К., 1940.
І6. Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. К., 1979. Т.1. 17.Франко І. Зібрання творів: У 50 т.
І8. Чижевський Д. Історія української літератури. Нью-Йорк, 1956.
19. Шевчук В. Самійло Величко та його Літопис // Величко Самійло. Літопис. К., 1991, Т.1.</span>
Іван Сила виріс серед чудової карпатської природи у великій родині. Чесний, відкритий, благородний, Іван ще не раз потрапляв у халепи, але завжди знаходив достойний вихід із найскладніших ситуацій. Автор не погрішив проти закону жанру, адже в казках завжди перемагає добро і благородство.
<span>Прізвище В. Сосюри з французької на українську переінакшив:
В. Козацький писар</span>
