М. Коцюбинський – видатний український письменник, автор чудових оповідань і повістей. Їх писав М. Коцюбинський настільки правдиво і щиро, що не можна не захоплюватись його талантом. Нещодавно ми читали повість письменника «Дорогою ціною». У творі йдеться про речі, які звичні для нас – про волю, кохання, а от головні герої повісті отримали це все занадто дорогою ціною…
У повісті два головних героя: Остап – звичайний селянин-кріпак і Соломія – його кохана. Їхнє кохання було неможливим через те, що дівчину видали заміж за іншого – так вирішив пан, якому не було діла до того, що Соломія давно кохала Остапа і мріяла бути лише з ним. Та дівчина не здалася. Коли Остап вирішив тікати за Дунай у пошуках кращої долі та волі, дівчина пішла за ним. Вона покинула все: дім, спокійне життя, чоловіка тільки заради того, щоб не розлучатися з коханим. Звичайно, ми можемо її засуджувати, адже вона була заміжня. Але вчинити інакше дівчина просто не могла – не могла жити з нелюбом, знаючи, що ніколи більше не побачить коханого. Звичайно, Соломія розуміла, що на них чекають складні випробування, знала, що доведеться пережити чимало горя і страждань, але це її не спинило.Ми бачимо Соломію сильною і рішучою. Мене, зокрема, вразив епізод, коли дівчина просить коханого відрізати їй косу. Адже на той час коса була символом жіночності, символом, так би мовити, благонадійності жінки. З коротким волоссям дівчата не ходили, тільки покриткам – тим, хто народжував позашлюбних дітей – відрізали коси і виганяли з села. Втратити косу означало втратити людську пошану і своє місце у сільській громаді. Тому це рішення Соломії ще раз доводить, що вона була ладна пожертвувати всім заради Остапа… А згадаймо, як рятувала вона його, пораненого, у плавнях, як турбувалася про нього… Тільки любляча людина не злякалася б таких труднощів і залишилася б поряд з коханим…
Соломія, на мою думку, втекла з села не в пошуках волі, як Остап, а просто, щоб бути з ним, допомогти втілити його мрію. І вона це зробила, правда, ціною власного життя. Соломія визволила Остапа від турків, але сама при цьому загинула. Та останньою її думкою було не те, що вона хоче жити, а переживання за коханого, за те, що її жертва була марною…
Чи є сьогодні таке чисте і щире кохання? Як на мене, навряд чи. Зараз кожен думає про себе, про власну вигоду. Мало хто здатен пожертвувати собою заради близької людини, як це зробила Соломія. Вона подарувала коханому те, чого він прагнув найбільше – волю. Та воля не стала для нього щастям без коханої, адже здобув він її занадто дорогою ціною…
<span>Вершиної української літератури є роман П.Мирного “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”. Цей твір соціально-психологічний, в ньому соціально-історичний аналіз дійсності поєднується з глибоким психологічним дослідженням внутрішнього світу людини. В алегоричній назві роману звучить головна ідея: воли — алегоричний образ знедоленого селянства — не ревли б, якби було що їсти. Твір “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” Панас Мирний та його брат Іван Білик почали писати під враженням розповіді про реальну людину-розбійника Василя Гнидку. Він уперше був надрукований у 1880 році в Женеві. При перевиданні в Росії автори дали йому назву “Пропаща сила”. Цей новаторський роман став першим зразком великої епопеї в української літературі.<span>Головний герой роману — Чіпка Вареник. Це образ селянина-бунтаря, невтомного шукача правди, котрий зрештою зійшов на криву стежку боротьби і став “пропащою силою”. У творі докладно з’ясовується формування характеру героя, наростання його протесту проти поневолення людини. Малий Чіпка ріс і виховувався без батька, у холоді й голоді, в атмосфері недоброзичливості і ворожості. Тільки казки бабусі розширювали кругозір хлопчика, примушували його задуматись, викликали часом не дитячі запитання. Коли Чіпку за впертість прогнав багатій Бородай, він “поніс у серці гірке почуття ненависті на долю, що поділила людей на хазяїна й робітника”. Все пригнічувало дитячу душу. До злиднів додавалися ще й моральні страждання: сільські діти не приймали хлопчика до свого гурту, обзивали його “виродком”, “байстрюком*’. У цей час у нього почало визрівати почуття ненависті до гноблення і насильства: “І прокидалася невеличка злість у його невеличкому серці, росла, виростала”. Але Чіпка не тільки ненавидів, а й любив. Він зростав допитливим і спостережливим хлопчиком. Розповіді баби Оришки і діда Уласа вчили любити людей, бути співчутливим, добрим, не творити зла. Та все ж таки зло проросло в його душі пізніше. А маленьким Чіпка любить життя, красу природи, всім цікавиться. Це прагнення до знань допомогло Чіпці розпізнати неправду в житті. Ненависть до панів стає провідною рисою характеру, змістом його боротьби. Це почуття підсилюється, коли у Чіпки забрали його власну землю. Розуміючи, що без землі немає життя і волі, він рішуче виступає на боротьбу, але зазнає поразки. Чіпка не може змиритися з такою дійсністю і, приставши до ватаги злодіїв і розбишак, пиячить, бешкетує, грабує. Після втрати землі хлопець втрачає віру в справедливість. Своє горе та безнадію Чіпка починає топити у чарці, а потім і грабувати. Біль змученої душі, соціальна несправедливість — ось що штовхнуло хлібороба, щасливого своєю працею, на шлях грабіжництва. Чіпка вважає ці вчинки відбиранням свого ж добра, привласненого іншими, багатішими, сильнішими. Він мріяв бути господарем на своєму клаптику землі, але мрії не здійснилися, хоча хлопець до цього прагнув. Після одруження з Галею, Чіпка повертається до чесної хліборобської праці. Його поважають люди, обирають у земську управу, але пани знайшли привід і вигнали його звідти, бо був селянином. Кривда, яка знову впала на _Чіпчину голову, була тим останнім поштовхом, що зламав життя правдошукача. Головний герой стає на стежку сліпої помсти. Не знайшовши ніде справедливості, Чіпка став мстити без розбору. Грабунки, вбивства перекреслюють його протест. Кров згублених жертв, смерть ні в чому неповинних людей заплямовують Чіпку. Хлопець з правдошукача перетворюється у звичайного кримінального злочинця. Найблагородніші пориви душі головного героя перекреслюються злочином. Чіпка, не знайшовши шляхів боротьби проти кривдників, стає “пропащою силою”. Чіпка з п’яною ватагою вирізує родину Хоменків, і його відправляють на каторгу, бо злочин є злочин.Головний герой роману ціле життя шукав правду і не знаходив її, хотів жити щасливо, але йому не давали змоги, тому в душі Чіпки стався злам, і хлопець стає на згубний шлях розбійництва, яке приводить його до кримінального злочину. Чіпка зробив свій особистий вибір у житті.<span>
</span></span></span>
Рідне гніздечко – саме так юні пташенята називають батьківський дім. Це місце, де завжди люблять, де чекають і підтримують. Дух рідного дому назавжди залишається з нами, він тече в наших жилах.Часто можна почути вислів: «Скрізь добре, а вдома краще». Справді, рано чи пізно кожен із нас захоче покинути батьківський дім. Хтось у пошуках кохання, хтось у пошуках нового життя чи визнання. Але немає того, хто хоч на секунду зміг забути теплі материнські руки, ніжну посмішку тата, домашній затишок, тепло. Напевно, в усьому світі ціннішого скарбу не знайти.І от, після довгої розлуки ти знову на порозі рідного дому. П’єш воду зі старої криниці і вона здається найкращою, цілющою. Ласуєш яблуками в садку і вони здаються найсмачнішими. У цьому місці все завжди буде най, бо отчий дім — твій дім. І щасливим він буде там, де живе міцна родина, де панує любов і дружба, де лунають дзвінкі дитячі голоси. Там, де за широким столом сидить уся родина: бабуся й дідусь, мама і тато, брати, сестри і навіть коти.Де гарна сім’я — виростають чудові діти. Тому особливу роль потрібно приділяти вихованню молодого покоління. Справді хороших виховних успіхів можна досягнути в родині, де панує мир, взаєморозуміння, тепло й щира турбота. Тож варто навчати дітей любити, поважати отчий дім аби з покоління в покоління передавалися справжні родинні цінності.
1.Коли народилася хуха?
2.Хто такі хухи?
3.Які риси характеру має хуха?
4. Чому дідусь хотів вбити хуху?
5.Де зазвичай живуть хухи?
6.Чи здатні хухи змінювати свій колір?
7.Як хуха відносилась до зими?
8.Ставлення хухи до діда.
9.Кому хуха допомогла?
10.Як діти ставились до хухи?
