<span>Вершиної української літератури є роман П.Мирного “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”. Цей твір соціально-психологічний, в ньому соціально-історичний аналіз дійсності поєднується з глибоким психологічним дослідженням внутрішнього світу людини. В алегоричній назві роману звучить головна ідея: воли — алегоричний образ знедоленого селянства — не ревли б, якби було що їсти. Твір “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” Панас Мирний та його брат Іван Білик почали писати під враженням розповіді про реальну людину-розбійника Василя Гнидку. Він уперше був надрукований у 1880 році в Женеві. При перевиданні в Росії автори дали йому назву “Пропаща сила”. Цей новаторський роман став першим зразком великої епопеї в української літературі.<span>Головний герой роману — Чіпка Вареник. Це образ селянина-бунтаря, невтомного шукача правди, котрий зрештою зійшов на криву стежку боротьби і став “пропащою силою”. У творі докладно з’ясовується формування характеру героя, наростання його протесту проти поневолення людини. Малий Чіпка ріс і виховувався без батька, у холоді й голоді, в атмосфері недоброзичливості і ворожості. Тільки казки бабусі розширювали кругозір хлопчика, примушували його задуматись, викликали часом не дитячі запитання. Коли Чіпку за впертість прогнав багатій Бородай, він “поніс у серці гірке почуття ненависті на долю, що поділила людей на хазяїна й робітника”. Все пригнічувало дитячу душу. До злиднів додавалися ще й моральні страждання: сільські діти не приймали хлопчика до свого гурту, обзивали його “виродком”, “байстрюком*’. У цей час у нього почало визрівати почуття ненависті до гноблення і насильства: “І прокидалася невеличка злість у його невеличкому серці, росла, виростала”. Але Чіпка не тільки ненавидів, а й любив. Він зростав допитливим і спостережливим хлопчиком. Розповіді баби Оришки і діда Уласа вчили любити людей, бути співчутливим, добрим, не творити зла. Та все ж таки зло проросло в його душі пізніше. А маленьким Чіпка любить життя, красу природи, всім цікавиться. Це прагнення до знань допомогло Чіпці розпізнати неправду в житті. Ненависть до панів стає провідною рисою характеру, змістом його боротьби. Це почуття підсилюється, коли у Чіпки забрали його власну землю. Розуміючи, що без землі немає життя і волі, він рішуче виступає на боротьбу, але зазнає поразки. Чіпка не може змиритися з такою дійсністю і, приставши до ватаги злодіїв і розбишак, пиячить, бешкетує, грабує. Після втрати землі хлопець втрачає віру в справедливість. Своє горе та безнадію Чіпка починає топити у чарці, а потім і грабувати. Біль змученої душі, соціальна несправедливість — ось що штовхнуло хлібороба, щасливого своєю працею, на шлях грабіжництва. Чіпка вважає ці вчинки відбиранням свого ж добра, привласненого іншими, багатішими, сильнішими. Він мріяв бути господарем на своєму клаптику землі, але мрії не здійснилися, хоча хлопець до цього прагнув. Після одруження з Галею, Чіпка повертається до чесної хліборобської праці. Його поважають люди, обирають у земську управу, але пани знайшли привід і вигнали його звідти, бо був селянином. Кривда, яка знову впала на _Чіпчину голову, була тим останнім поштовхом, що зламав життя правдошукача. Головний герой стає на стежку сліпої помсти. Не знайшовши ніде справедливості, Чіпка став мстити без розбору. Грабунки, вбивства перекреслюють його протест. Кров згублених жертв, смерть ні в чому неповинних людей заплямовують Чіпку. Хлопець з правдошукача перетворюється у звичайного кримінального злочинця. Найблагородніші пориви душі головного героя перекреслюються злочином. Чіпка, не знайшовши шляхів боротьби проти кривдників, стає “пропащою силою”. Чіпка з п’яною ватагою вирізує родину Хоменків, і його відправляють на каторгу, бо злочин є злочин.Головний герой роману ціле життя шукав правду і не знаходив її, хотів жити щасливо, але йому не давали змоги, тому в душі Чіпки стався злам, і хлопець стає на згубний шлях розбійництва, яке приводить його до кримінального злочину. Чіпка зробив свій особистий вибір у житті.<span> </span></span></span>
Є.Гуцало народився у січні 1937 року, в селі Старий Животів. Його батьки були вчителями, тому й хлопець з дитинства був привчений багато читати. Він настільки полюбив книги, що перечитав всю домашню бібліотеку, сільську бібліотеку, шкільну бібліотеку сусіднього села і районну бібліотеку. Незважаючи на те, що йому доводилося тяжко працювати на колгоспі, хлопець з задоволенням читав. І саме завдяки такому читання став мріяти, що колись теж стане письменником. Не відкладаючи у довгий ящик замислене, Євген почав писати і висилати свої рукописи у всі дитячі видання того часу. Та, на жаль, всюди йому відмовляли. Але батьки вірили у нього, і саме завдяки їх вірі, він не опустив руки, а продовжував працювати над собою і своїми творами. Не вступивши до Київського університету на журналіста, він закінчив педагогічний і Ніжині. Йому далі відмовляють у друці. Друкувати твори Гуцала почали вже під час хрущовської відлиги, а потім, під час брежнівського застою, його твори набули найбільшої популярності. Помер гуцало у 1995 році і похований у Києві, на Байковому кладовищі.
Читаючи вірш "Заповіт", який був написаний великим Кобзарем, починаєш розуміти, як поет ставився до своєї батьківщини, як переживав за її сучасне і сподівався на краще майбутнє. Саме такий твір міг з'явитися тоді, коли поет відчував себе смертельно хворим. Кожна людина, яка проходить шлях через очищення хворобою або навіть смертю, ставить перед собою питання: що залишиться після мене? Як будуть згадувати нащадки моє надбання, чи знадобляться мої думки, мрії поколінню прийдешньому? В багатьох своїх творах поет закликав земляків боротися за волю, рідну Україну, але саме в цьому вірші слова автора звучать полум'яним гаслом: "Поховайте та вставайте..." Нове життя уособлюється з новою вільною сім'єю, з братерськими почуттями і світлим майбутнім українського народу. Але спочатку потрібно всім встати на боротьбу за вільне життя пліч-о-пліч: "Кайдани порвіте і вражою злою кров'ю волю окропіте".
А далі інтонація поета змінюється і стає печальною, тому що він прохає згадувати його в цій вільній сім'ї "незлим тихим словом".
Поет з любов'ю описує навіть те місце, де хотів би бути похованим. Рідний Дніпро був згаданий невипадково, бо скільки дум прийшло до Шевченка, коли поряд "Реве та стогне Дніпр широкий...". Сумно і страшно автору за рідну Україну, де злидні і бідність співіснують з яскравою красою батьківщини.
Але поет зміг перемогти свою хворобу і продовжити творити далі. Твір назавжди залишився в серці українського народу, а до того ж став народною піснею. Мине ще багато років до того часу, коли здійсняться мрії автора щодо вільної неньки України. Багато письменників і поетів будуть очікувати на цю годину. Скільки творчої інтелігенції буде зіслано та розстріляно тільки за те, що писали і проголошували думки про незалежну Україну! Але цей час настав. Зараз Україна — вільна й незалежна, здійснилися мрії Т. Шевченка. А народ вшановує пам'ять Кобзаря, згадує його добрим словом, навчає сучасне покоління любити й оберігати все те, що не зміг побачити оновленим наш прославлений поет. Будемо вірні пам'яті поета, згадуймо про ті часи, коли він мріяв і заповідав нам бути однією вільною великою родиною.