Але Марусю, її талант, зраджено. Зраджено заради грошей. Здається, що весь світ вмер тоді у серці цієї дівчини. Вона не винесла зради, і коли Гриць прийшов до неї і випив зілля, що приготувала для себе, мовчала. За це була заарештована і засуджена до страти. Але ж ця дівчина, як говорить Іван Іскра, …не просто так, Маруся, Це — голос наш. Це — пісня. Це — душа. Зрозуміло ж, що так можуть співати тільки люди, які мають чесні, чуйні серця, для яких кохати — так до кінця, для яких битися — так до крові, до смерті. Здається, що Маруся — продовження батьків, і її очима дивиться на світ загиблий Гордій Чурай. Для таких людей немає більшого щастя, ніж мати вільну, незалежну Батьківщину — Україну. Болить серце у них за знівечену Вітчизну:
Оце мій Київ, це моя вітчизна,
Ой, люди, люди, Божа подобина, до чого ж ви цю землю довели?! Голос, душу народу не можна задушити. Наближається страта, але люди не бачать у цій дівчині злочинниці, тому й чути:
<span>Злочинниця — а так би й зняв би шапку. На смерть іде, — а так би й поклонивсь. Маруся втілює в собі моральну красу, несхитність українського народу, а найперше — його талант. Тому і не дають їй вмерти: приносить Іскра гетьманський універсал про її звільнення:Таку співачку покарать на горло, — та це ж не що, а пісню задушить! Так, Марусине життя — як пісня: гордовита, смілива, нещаслива, але ж незламна. І шанують її люди і гетьман за те, що вона подарувала Україні голос, який допомагає у тяжкі хвилини життя, який надихає на боротьбу проти численних загарбників.</span>
Талант не можна вбити, як не можна знищити і моральну красу в серці людини. І звучатимуть вічно пісні Марусі Чурай, яка вірила в щастя для рідної України, яка вірила в кохання, хоч і була зраджена, її пісні — ніжний та твердий голос народу, тому і каже дяк, з яким Маруся подорожувала до Києва: Дишканти чув я, тенори, баси. А ти співаєш — душу всю проймає. Бувають, може, й кращі голоси, Але такого другого немає! Розіп’яти можна людину, розтоптати її душу, але пісню знищити неможливо. Пісні Марусі Чурай продовжили її життя, коротке, але змістовне. На мою думку, ці талановиті пісні ще багато років розповідатимуть про долю цієї дівчини, нагадуючи про те, що таланти і моральна краса не вмирають — вони залишаються жити вічно, як житиме вічно й український народ!
<span>
Читать полностью: <span>http://tvori.com.ua/nash-tvir-vtilennya-obrazi-marusi-churaj-krasi-narodu/#ixzz4LfBzWUNe
</span></span>
Яка мета Закону Божого? Фарисеї пишалися із знання Закону Божого і присвячували багато часу для виконання всіх його традицій та ритуалів. Вони майже все своє життя проводили вивчаючи 616 заповідей Старого Заповіту, а також численних равинських коментарів. Вони перевірили Ісуса Христа, чи і Він правильно розуміє Закон Божий, так як вони його розуміють.
<span>Але Ісус вразив їх своєю глибокою простотою, майстерністю знання Закону Божого і його ціллю, до цього рівня, що як закінчує Євангелист Матвій: “ніхто не спромігся відповісти Йому ані слова... І ніхто з того дня не наважувався більш питати Його.”</span>
Чого Бог вимагає від нас? Просто, щоб ми любили так, як Він любить нас! Бог є любов і все, що Він творить є з любові до нас.
<span>Бог першим полюбив нас і наша взаємна любов до Нього є вдячністю за його безмірну благодать і доброту до нас. Просто так, як батьки безмірно люблять своїх дітей. Батьки жертвуючи свою любов, час, труд, не сподіваються від своїх дітей ні грошей, ні слави – лише вдячної і взаємної сімейної любові. Видатний український поет Іван Котляревський писав: Де згода в сімействі, там мир і тишина, блаженні там люди, блаженна сторона. Їх Бог благословляє, добро їм посилає і з ними вік живе, і щастя їм дає. Де згоди немає, там мир не царить, там Бог не вітає, добро їм не дарить. Руйнуються пожитки, добро їх, їхні дітки, все марно пропаде... все марно пропаде... Пошли нам, Боже, згоду, і мира, Твій покров, щоб жити в Твоїй волі, і щиру дай любов! Пошли нам щастя й долю, щоб жити в Твоїй волі, Ти нас благослови! Ти нас благослови!</span>
<span>Христос навчив нас у молитві “Отче наш... ”, що усі ми є дітьми Божими, звідци і Божа Заповідь - “люби свого ближнього, як самого себе”. Бо як може справжній батько одну дитину любити, а другу ні?</span>
Чим більше дізнаємось про Божу любов і правду, тим більше любимо те, що Він любить і відкидаємо те, що Він ненавидить і є протилежним Його волі.
Що треба робити, щоб любов до Бога і Його Заповідей була жива і зростала в нас? Віра в Бога і надія на Його обітниці зміцнює нашу любов до Нього. Вони — віра і надія і любов є невід'ємними, щоб жити з Богом. Чим більше ми знаємо про Бога, тим більше ми Його любимо і чим більше ми любимо Його, тим більше ми віримо і сподіваємося на його обіцянки.
<span>Господь через дар Святого Духа, дає нам нову свободу любити так, як він любить. Що утримує тебе від любові Божої і радості служіння людям з щедрим серцем? Св. Апостол Павло говорить: “Отож, виправдавшись вірою, майте мир із Богом через Господа нашого Ісуса Христа, через Якого ми вірою одержали доступ до тієї благодаті, що в ній стоїмо, і хвалимось надією слави Божої. І не тільки нею, але й хвалимося в утисках, знаючи, що утиски приносять терпеливість, а терпеливість — досвід, а досвід — надію, а надія не засоромить, бо любов Божа вилилася в наші серця Святим Духом, даним нам.” (Рим. 5:1-5) Чи знаєш любов, яка перемагає все?</span><span>
</span>
Темою твору є : Життя риби, яка була не такою, як всі. Ідея- трагедія.
1. Зима.Шлях Олеся до школи.
2. Однокласники кличуть на лід.
3. Федько вдарив Олеся. Що Олесь побачив під льодом.
4. Випадок на уроці малювання.
5. Федько вибачається.
6. Чому Олесь - дивак.
Нещодавно на уроці української літератури ми прочитали оповідання Григора Тютюнника «Дивак». Мені одразу здалося, що з’явився у мене новий друг — щирий, добрий.
Запам’ятались Олесеві очі: «чорні, глибокі, як вода в затінку, дивляться широко, немов одразу хочуть збагнути увесь світ». Так, хлопчик допитливий, цікавиться всіма дрібничками, що трапляються йому на шляху до школи. «Йому подобається робити перші протопти в заметах, знімати снігові очіпки з кілків у тинах». Олесь сприймає природу як живу істоту; зрозумівши, що сосна помирає, він хоче їй допомогти — хоч би нагребти сніжку на її оголене коріння. Жаль йому і льоду, який ламають хлопці, і пліточки, яка опинилася в зубах у щуки. Хлопчина має творчу, живу уяву, яка допомагає йому жити цікаво, змістовно, бачити красу навколо себе.
Олесь добрий, і навіть я б сказала, мудрий. Він не забіяка (не дав же здачі Федькові!). Але, разом з тим, Олесь — рішучий хлопець. Він уміє обстоювати власну думку і протестує проти вчительки, яка не хоче його зрозуміти і дозволити виконувати інше завдання. Не сприймає він і дідову жорстоку науку: «Тут, на землі, не бити не можна».
Я думаю, що такі, як Олесь, стають справжніми людьми, небайдужими, чутливими до навколишнього світу. І без таких «диваків» світ став би жорстоким і холодним.
<span>
Читать полностью: <span>http://tvori.com.ua/tvir-za-opovidannyam-grigora-tyutyunnika-divak/#ixzz4gVl3UXM4</span></span>
