На Федька часто скаржилися його однолітки, і батько, прийшовши з роботи, часто його бив. «Вибивши «сибіряку», батько виймає з кишені дві або три копійки й дає йому» за те, шо завжди говорить правду. Толина мати мало не непритомніла, бачачи, шо її син водиться з Федьком. Толя завжди починав плакати і говорити, що в усьому винен Федько. Благородство Федька і підлість Толі. Федько врятував Толю, допомігши йому з крижини вибратися на берег. А потім, бачачи переляканого Толю, може, вперше збрехав, взявши на себе вину. Толя ж тулився до матері, яка милувала його і жаліла. Він сказав, шо Федько штовхнув його на кригу. Через Толю покарали безвинного Федька, через Толю Федько застудився і помер. А Толя ше у бідної Федькової матері виманив чижика. Моє ставлення до хлопців. Мені подобається Федько своєю правдивістю, відвертістю, готовністю прийти на допомогу у скрутну хвилину. Шкода, шо він помер. А байдужий до чужого горя безсердечний і брехливий Толя живе.
ГАЙ ДА СОКИРИ
БАЙКА Є. ГРЕБІНКИ<span>По Гаю темному туга велика ходить,
Сокири й Топори затіяли войну,
Гай хочуть сплюндрувать і пущі всі пошкодить;
Война ся навела на дерево суму;
Дуби задумались, осики затремтіли,
І клен гнучкий і в'яз із лиха вниз нагнувсь.
Аж ось Сокири
В Гаю забрязкотіли,
І дуб найстарший усміхнувсь.
«Не бійтесь! — він гукнув,— того я і жахався,
Як з Топорищами сі навісні прийдуть,
Аж дерев'яний рід заліза одцурався!
Без дерева вони самі нас да не втнуть,
От-то було б... але— нехай йому абищо,
Якби з Сокирами прийшли і Топорища,
Тогді-то був би нам капут».
І справді, скілько тут Сокири ні бряжчали,
Ні дубчика, ні липки не стяли
І тільки де-не-де що кору пописали
Да і додому з тим пішли.</span>
І перед нею помолюсь,
мов перед образом святим
тієї матері святої.
Нічого кращого немає,
Як тая мати молода
З своїм дитяточком малим.
<span>Тема трагічної жіночої долі намітилась уже в ранній творчості молодого Тараса Шевченка, і зрештою вона посіла одне з найважливіших місць у його «Кобзарі». Звичайно, що проросла ця болюча тема з трагічних обставин особистого життя поета. Перед його очима повсякчас поставала злощасна доля матері-кріпачки, що «...молодою у могилу нужда та праця положили», раннє сирітство, нужденні поневіряння самого Тараса, безталанне наймитування рідних сестер, що «...в наймах виросли чужих, у наймах коси посивіли».</span>
<span>Запоріжжя, запорізький край вважаються колискою гідного подиву явища XV - XVII ст. в Європі - зародження, процвітання і загибелі козацтва, що увійшло в історію під назвою "Запорозького".<span>Спеціалісти досі не зійшлися на єдиній думці, звідки виникло слово "козак", хоча ще в старовинних билинах так називали руського богатиря Іллю Муромця. Козаки - це вільні люди. Вони йшли від панів, від утисків у дикі степи Наддніпрянщини, збираючись у ватаги за дніпровськими порогами. Звідси і пішла назва - запорожці.</span></span>
Ответ:
1. Внутрішній секрет.
2. Відступ через десну.
3. Два діди.
4. Страх більший, ніж ненависть до загарбників.
5. Бажання зустрітися з дідом.
6. Готовність до вогню.
