Біографія Тараса ШевченкоТарас Григорович Шевченко (1814 – 1861) – видатний поет, художник.Народився 9 березня 1814 року в Київській губернії в селі Моринці.Спочатку в біографії Шевченка була втрачена мати, потім у 1825 році помер батько. Так почалася його важка, сувора життя. Незабаром він навчився грамоті, став потроху малювати. 1829 року почав служити у поміщика Енгельгардта. У Вільні (Вільнюсі) в біографії Шевченка Тараса проходило навчання у викладача університету Рустема.У 1840 році розпочався найбільш плідний в житті поета період. Вийшов збірник «Кобзар» Шевченка, були написані кілька найвідоміших його творів («Гайдамаки», «Катерина», «Хусточка», «Наймичка»). Вірші Шевченка були сприйняті критикою негативно, зате були близькі народу.Як художник Шевченко також не переставав творити. Їм був створений ряд картин в дусі критичного реалізму (наприклад, «Катерина»). Після зближення з київським кирило-мефодіївським товариством, його заарештували. Потім в біографії Шевченка Т. Р. пішла посилання в Орській фортеці Оренбурзької області. Йому заборонили писати, малювати, що було дуже важко для творчої людини. Після експедиції на Аральське море, Шевченка перевели до Новопетровського, де він перебував до 1857 року. Там було написано кілька Повістей: «Художник», «Книгиня» та інші.Звільнившись (головним чином завдяки графу Ф. П. Толстому), повернувся в Петербург.В останні роки в біографії Шевченка було створено мало віршів, картин. 26 лютого 1861 року великий поет помер. Пам'ятники Шевченку встановлено не тільки на території України, а також в Росії, США, Парагваї, Франції.
Одне з найбільш неприємних занять, яким змушена займатися кожна людина – це хворіти. Хворіти ніхто не любить, тому що це робить тебе слабким, порушує твій звичайний розпорядок дня, вириває з суспільства і не дозволяє домагатися поставлених цілей. Крім того, від хвороб іноді вмирають. Втім, помилково вважати, що самими неприємними хворобами є фізичні хвороби. Існують також і духовні хвороби. Їх особливість в тому, що від них дуже важко вилікуватися, деякі хвороби духу заважають людині жити, розвиватися, бути щасливою і рухатися вперед назустріч мрії. У той же час слід зазначити, що категорія духовних хвороб є досить суб’єктивною, кожна людина вкладає в неї різні розуміння. У цьому творі я перерахую те, що саме я вважаю хворобами духу.Як мені здається, однією з найбільш серйозних хвороб духу є невпевненість у собі. Вона має безліч проявів, але, як правило, людина, яка не впевнена у собі, не може повірити в те, що вона здатна зробити те, що здається їй важким. Це може бути досягнення певного результату в навчанні, спорті або духовному житті. Крім того, невпевненість у собі може виявлятися в невпевненості в тому, що людина гідна певних благ чи переваг, які існують в світі. Набагато краще, якщо людина адекватно оцінює свої сили, знає свої сильні сторони і недоліки. І якщо щось дійсно є її перевагою, вона використовує цю якість для того, щоб зробити світ навколо себе краще і поліпшити деякі власні особисті справи.Наступною серйозною хворобою духа є страх. Звичайно, страх – це природне почуття кожної людини, тільки дурні ніколи його не відчувають. Втім, іноді люди бояться чогось абсолютно нормального. Наприклад, у деяких випадках людина боїться звернутися до іншої людини з будь-якої причини або зробити щось для покращення свого життя. Як не дивно, але такий страх може долати людину роками, і це буде приносити людині величезної шкоди.Таких хвороб духу існує просто безліч. Кожна людина може навести кілька своїх. Втім, всі вони мають дещо спільне і дуже важливе. Спільним між ними є те, що від них дуже важко позбутися. Дух людини формується в ранньому дитинстві, надалі він зміцнюється, розвивається, але деякі хвороби духу можуть бути притаманні особистості протягом усього життя. І тоді вони будуть висмоктувати з людини життєву енергію і сили. Саме з цієї причини їх потрібно якомога раніше виявляти і боротися.<span>
</span>
1..Канючили мало не щодня.
2.І собі докидав тато.
3.Сіли на шию.
4.Ми могила.
5.Страшно, аж мороз по шкірі.
6.Беру бабусю на себе.
7.Усі повмирають од заздрощів.
Книга яка не збагачує читача обкрадає його.
книга найцінніший скарб.
книга вчить як на світі жить.
книга поганого не скаже.
книга краще ніж пиво.
<span>Тарас Шевченко — вірний син України. Він любив свою Батьківщину, мріяв про її свободу й незалежність. Де б він не був, куди б не закидала його доля, Шевченко завжди згадував рідні місця, прагнув швидше полинути в Україну, зустрітися з однодумцями. Його роздуми над долею народу, любов до Вітчизни, туга й печаль за нею на чужині висловлені в багатьох творах.
У далекому від України Петербурзі, в казематі в уяві Шевченка виникали картини рідного краю, він згадував вишневі садки, облиті білим цвітом, наповнені піснями дівчат. І все це відтворив у невеличкому вірші «Садок вишневий коло хати». Я вражена глибиною любові автора до народу, до природи свого краю. Не сподіваючись більше побачити Україну, він намалював чудову картину:</span><span>Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть.
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають ідучи дівчата,
А матері вечерять ждуть.</span>На засланні всі помисли поета були звернені до поневоленого народу України. Поезія Шевченка сповнена роздумами про те, як його твори допомагають рідному краєві, як їх сприймають українці. У поезії «Хіба самому написать…» він ставить такі проблеми:<span>Для кого я пишу? для чого?
За що я Вкраїну люблю?
Чи варт вона огня святого?</span>Поет постійно відчуває зв’язок із рідним краєм, виявляє до України синівську любов. Перебуваючи в далеких степах, він прагнув, щоб вітер приніс хоч «крихітку землі із-за Дніпра». Шевченко мріє ще повернутися в Україну, подивитися на її чарівну природу:<span>Може, ще я подивлюся
На мою Україну… -</span><span>Писав Т. Шевченко в поезії «Лічу в неволі дні і ночі…»
Кожним рядочком своїх творів великий Кобзар засвідчував любов до України, непереможне бажання бачити її вільною й незалежною. З якою силою і впевненістю було сказано:</span><span>Я так люблю
мою Україну убогу,
Що проклену святого Бога,
За неї душу погублю.</span><span>Поет був упевнений, що поневолені люди скоро звільняться, настане страшний суд над панами, і на оновленій землі щасливо житимуть українці. Шевченко висловлював бажання бути похованим на могилі серед степу рідної України. У поезії «Заповіт» автор, ніби забувши про особистий мотив, яким розпочав вірш, мріє про те, щоб Дніпро поніс ворожу кров у синє море. Про свою смерть говорить тільки одним словом: поховайте, після чого йде заклик до повстання. У поезії «Тим неситим очам» Шевченко проголошує гімн вільній і щасливій людині.
Любов і віра у світле майбуття українського народу допомагали Шевченкові вистояти, перенести злигодні й поневіряння. Минуло багато часу, але поезії великого Кобзаря й зараз дивують, зачаровують сучасників, вчать відданості країні й безмірної синівської любові до матері-України.</span><span>
</span>
