Тому що вони тільки на це сподівалися, але всеодно знали, що ця мрія ніколи не справдиться.
Т. Шевченко у поемі оспівує Івана Підкову, сміливого отамана, що не раз очолював морські походи проти Туреччини. У поемі, що названа його іменем, цей козарлюга змальований мужнім, відчайдушним, досвідченим, справедливим, за що побратими дуже його шанують. Сміливість притаманна кожному із запорожців. «Синє море звірюкою то стогне, то виє», «кругом хвилі, як ті гори», так що не видно ні землі, ні неба, аж «серце мліє», а «козакам того тільки й треба» — розбурхана стихія звеселяє їхні серця, наснажує співати пісні, піднімає дух козацький перед походом на Царгород. Оспівуючи славні перемоги запорожців, Шевченко використовує рефрен «було колись»:. Було колись — в Україні Ревіли гармати; Було колись — запорожці Вміли панувати. Панували, добували І славу, і волю; Минулося: осталися Могили по полю. Могили ці — і свідки колись гучної слави, і водночас нагадування сучасникам, онукам запорозьких велетнів, що втрачене можна відновити, що такі люди, як Підкова, і зараз, напевно, є, бо дух народу незнищенний.
1) причина вражды семей
2) первая встреча с Владимиром
3) дальнее развитие их отношений
4) противостояние Троекурова встречам Дубровского и Маши
5) помощь брата
6) тайные свидания Владимира и Маши
7) свадьба Маши с князем Верейским
8) последняя встреча
коли Софійка потрапила в минуле за допомогою чарівної шафи , ставала невидимою за допомогою сімейних коралів .