<span>- «…Його, стрункого й міцного, з гарними очима, орлячим носом і темним молодим вусом на засмаленому обличчю».
- «Хай воно загориться без вогню й диму… Втечу… Піду за Дунай, може, ще там люди не пособачились…»
- «Не так мані страшно ляха, як злість бере на наших людей:
застромив віл шию в ярмо та й байдуже йому, тягне, хоч ти що… Ех, піду,
де воля, де інші люди…»
- «Се одиноке світло серед сонного села було немов останнім
«прощавай» рідного закутка, ниткою, що в’язала його з батьківщиною, з
усім близьким. Але за хвилину віконце згасло, і Остап почув, як разом із
зниклим світлом в його серці щось урвалось і село геть одсунулось од
його. Остап непомітно для себе зітхнув…»
- «Дивне почуття охопило Остапові груди: замість радості — сильне
обурення стрепехнуло його істоту. В один момент відчув він усі кривди й
знущання, які зазнав у покинутому краї, і, твердо упираючись ногами в
ногу, на панщизняну землю, він затис кулак і погрозив на той бік річки».
- «Та хіба він сам за весь свій двадцятилітній вік не був лишень
панською худобою? Хіба його батько, мати, Соломія, навіть дідусь його,
що ходив у Січ, а потім різав панів в Умані,— хіба ж вони не стали такою
худобою? Коли б вони не були панським товаром, то не міг би пан
розлучити його з Соломією та силою оддати її за свого хурмана, не міг би
сивого дідуся катувати на стайні нагаями… не похвалявся б оббілувати
Остапа за сміливе слово».
- «Ті билиці-казки про Січ, козацтво, про боротьбу з панами за волю,
яких він слухав затаївши дух й не зводячи розжеврілого ока з уст
дідових, будили в дитячій голові химерні мрії, вояцький запал».
- «І враз Остапові зробилось весело і легко, Він почувся на волі.
Молода невитрачена сила хвилею вдарила в груди, розлилась по всіх жилах,
запрохалась на волю…»
- «Як живий буду, землю оратиму, рибальством житиму… все ж краще на волі, ніж під паном…»
- «Остап теж не боявся смерті. Йому тільки хотілось перед смертю побачити Соломію».
- Остап про Соломію: «Вона така добра, так кохала його, вона пішла
за ним у далеку дорогу, не пожалкувала кіс своїх задля нього, вона
доглядала його, як рідна мати, була вірна, як товариш».
<span>- «Половина мене лежить на дні Дунаю, а друга чекає й не дочекається, коли злучиться з нею</span></span>
1.Коли народилася хуха?
2.Хто такі хухи?
3.Які риси характеру має хуха?
4. Чому дідусь хотів вбити хуху?
5.Де зазвичай живуть хухи?
6.Чи здатні хухи змінювати свій колір?
7.Як хуха відносилась до зими?
8.Ставлення хухи до діда.
9.Кому хуха допомогла?
10.Як діти ставились до хухи?
Тарас Шевченко!... Це ім'я дорогоціною перлиною виблискує у золотій скарбниці світової культури. У славній плеяді безсмертних класиків літератури геніальний співець українського народу по праву стоїть в одному ряду з такими титанами думки і слова, як Гомер і Шекспір, Пушкін і Толстой, Гете І Байрон, Шіллер і Гейне, Бальзак і Гюго, Міцкевич і Берне, Руставелі і Нізамі, чия мистецька спадщина стала надбанням усього передового людства.
Тарас Шевченко - символ чесності, правди і безстрашності, великої любові до людини. Вся творчість великого Кобзаря зігріта гарячою любов'ю до Батьківщини, пройнята священною ненавистю до ворогів і гнобителів народу. Його думи, його пісні, його полум'яний гнів, його боротьба за світлу долю трудового люду були думами, піснями, гнівом і боротьбою мільйонів.
Поезію Шевченка люблять усі народи. Поет, який віддав усі свої сили боротьбі за визволення рідної України від соціального і національного гніту, виражав прагнення і сподівання всіх народів, всіх прогресивних людей світу.
Тарас Григорович Шевченко прожив дуже мало - лише 47 років. З них 34 роки провів у неволі: 24 роки - під ярмом кріпацтва і понад 10 років - у найжорсткіших умовах заслання. А решту - 13 "вільних" років перебував під невсипущим наглядом жандармів.
Оглядаючи прожите життя, сповнене страшної негоди і злиднів, він з болем говорив: "Сколько лет потерянных., сколько цветов увядших!"
Засуджуючи царський режим, який занапастив життя великого поета, М. О. Некрасов у своєму вірші "На смерть Шевченко" писав:
Всё он изведал: тюрьму петербургскую,
Справки, доносы, жандармов любезности,
Всё - и раздольную степь Оренбургскую,
И её крепость... В нужде, в неизвестности
Там, оскорбляемый каждой невеждою,
Жил он солдатом с солдатами жалкими,
Мог умереть он, конечно, под палками,
Может и жил-то он этой надеждою.
Царський уряд не впереше розправлявся так з небажаними йому передовими людьми. Полум'яний співець свободи, Тарас Григорович Шевченко поділив сумну долю кращих людей, які жили в роки царської реакції. Пушкін і Лермонтов, убиті з намови царя, замучений Полежаев, декабристи, загиблі у Сибіру на каторзі, були його попередниками. Не кращою була доля і його сучасників. Чаадаева оголосили божевільним. Герцену довелося тікати за кордон. Великого російського критика Віссаріона Бєлінського врятувала від каземату лише смерть. У заслання потрапив Салтиков-Щедрін, на каторгу було відправлено Достоєвського.
Але ні арешти і жорсткі переслідування, ні вогкі і темні каземати III відділення. Ні заслання і солдатчина - ніякі утиски не змогли зігнути поета-революціонера Тараса Шевченка.
Караюсь, мучуся... але не каюсь
(писав він у вірші "О думи мої!").
Шевченко говорив, що він ніколи не зійде з раз назавжди обраного шляху, з шляху народного співця:
Нікому я не продамся,
В найми не наймуся.
Не зігнувши великого Кобзаря духовно, царизм зламав його фізично. Незважаючи на те, що Шевченко був "наділений міцною будовою тіла", як було сказано у вироку про заслання, царськи сатрапи завдали непоправимо! шкоди його здоров'ю, злочинно скоротили життя ї прискорили смерть.
Нижче наведено свідоцтво, виявлене у фондах Центрального державного історичного архіву в Санкт-Петербурзі. Це перший, що дійшов до нас, лікарський висновок про передсмертну хворобу Шевченка. Досі не було точних медичних даних про обставини хвороби і кончини поета.
Ідея: показ людей різного становища
Тема: Показ доброты, співчуття, байдужість, збагачення.
Основна думка: Гроші дорожчі за життя людей.
