Рослини-вишня,соняшник,дзвіночки,береза,бруньки,явір,ясен,дуб,липа,яблуні,груші,сливи,дикі ромашки,хміль,бур*ян,снопи,жито,просо,бузина,бузиновий кущ,сосна,червоний мак.
Українська мова це спадщина з старих часів а особливо з Київської Русі. Я люблю її , бо вона на така чарівна на чи лелека в польоті, наче квітка в саду.І недарма колись вибрали третю українську мову по милозвучності по світу.Тому слово потрібно поважати бо слово не горобець вилетить не спіймаєш. Українську мову прославляли багато письменників як Тарас Шевченко, Леся Українка ,Іван Франко прославляли її.
Що ж слово потрібно поважати бо слово українське барвінкове .Любіть мову!
<span>Весна дивовижне час року!Цвітуть квіти,пахне росою вранці,травичка дрібна б'ється на поверхню,світає рано,темніє пізно,ранку кожен день,хорошо.Кто ж не любить весну? люблять!Маленькі діти пускають кораблики по калюжах і струмочків,зняли всі важкі одежки.Прекрасное час року ця весна!</span>
1) Хто такий був Планетник? (...)
2) За якою квіткою доглядав планетник? ( нарцис)
3) Як ще називали планетника? (чередник)
4)Кому хотів помститися Чередник? ( хмарі)
5) Хто такий Дід Капуш? (це дід чарівник , який поміг планетнику)
6)Яка бабуся розповідала про Планетника ? ( Олена Булига)
7)Який дар мав чередник? ( розумів природу)
8) Чи за планетнику заздрили люди? ( так)
9) Які рослини згадуються у творі? ( вишня, бур ян,сосна, жито, просо, бузина, яблуня, слива...)
10) що осоціюється з словом " Прощанська" ? ( стежка)
11)Чим закінчується твір ? (...)
12) чого навчає ця повість?(...)
«Я ніколи не був скиглієм, терпляче зносив і батіг, і хлудину, і запотиличники...»
«Вчився я добре, вчився б, напевне, ще краще, аби мав у що взутися. Коли похолодало і перший льодок затягнув калюжки, я мчав до школи, наче ошпарений. Напевне, тільки це навчило так бігати, що потім ніхто в селі не міг перегнати мене, чим я неабияк пишався».
Мар’яна —> Михайлику: «І вчися... та так учися, щоб усі знали, які-то мужицькі діти. Хай не кажуть ні пани, ні підпанки, ні різна погань, що ми тільки бидло. Були бидлом, а тепер — зась!» 1.2.
