1. Поїздка до Києва
2. РОздуми хлопців про професії
3. Пригода у метро
Брати Тараса - Йосип, Микита.
Український романтизм (фр. romantisme) — ідейний рух у літературі, науці й мистецтві. Визначальними для романтизму стали ідеалізм у філософії і культ почуттів, а не розуму, звернення до народності, захоплення фольклором і народною мистецькою творчістю, шукання історичної свідомості й посилене вивчання історичного минулого (історизм), інколи втеча від довколишньої дійсності в ідеалізоване минуле або у вимріяне майбутнє чи й у фантастику. Романтизм призвів до вироблення романтичного світогляду та романтичного стилю і постання нових літературних жанрів — балади, ліричної пісні, романсової лірики, історичних романів і драм.
Своїми ідеями і настановами, зокрема наголошуванням народності і ролі та значення національного у літературі і мистецькій творчості, романтизм відіграв визначну роль у пробудженні й відродженні слов'янських народів, зокрема українського. Першими виявами українського романтизму були: видана 1818 у Петербурзі «Грамматика малороссийского наречия» Олександра Павловського і збірка Миколи Цертелева «Опыт собрания старинных, малороссийских песней» з висловленими в них думками про глибоку своєрідність і самостійність української мови й української народної поезії. До виявів українського передромантизму зараховують також виданий у Москві 1827 збірник «Малороссийские песни» М. Максимовича і балади П. Гулака-Артемовського («Твардовський» і «Рибалка», 1827). Український романтизм виник не так як реакція проти не надто значного в українській літературі класицизму, а проти наявних у ній тоді бурлескних і травестійних традицій і розвинувся у великій мірі під впливом поглибленого вивчення народної творчості, з одного боку, та писань російських і польських романтиків — з другого. Зокрема чималий вплив на утвердження романтизму в українській літературі мали українські школи в російській і польській літературах. В російській літературі провідними представниками української школи були не тільки захоплені українською екзотикою (природою, історією, народним побутом і творчістю) росіяни (К. Рилєєв, О. Пушкін, Ф. Булґарін), але й численні українці, що писали російською мовою (О. Сомов, М. Маркевич, Є. Гребінка й особливо М. Гоголь). Визначальними були українські теми й українські екзотичні сюжети також для творчості польської української школи— романтиків А. Мальчевського, Б. Залєського й С. Ґощинського.
Зараз настала епоха інформаційних технологій: комп'ютерів, ноутбуків,
мобільних телефонів, Інтернету. Тому часто доводиться чути, що Інтернет
та книжка стали ворогами. Мовляв, Інтернет витіснить надруковану книгу.
А я думаю, що це абсурд.
Раніше те саме казали про телебачення. Але минули роки, а люди, в
яких є вдома телевізор, все одно купують книжки, беруть їх у бібліотеці,
читають. А не читають книг ті, хто й без телевізора та Інтернета нічого
б не читав. Просто раніше ці люди розводили теревені на лавках, а тепер
роблять це в Інтернеті та граються смартфонами.
Я вважаю, що Інтернет, навпаки, допомагає книзі. Зараз будь-який твір
літератури можна знайти в електронних бібліотеках та почитати.
Наприклад, твори для шкільної програми. Раніше для цього потрібно було
йти в бібліотеку, в книжковий магазин або просити книгу у друзів. А
тепер можна читати з монітора комп'ютера, роздрукувати твір на аркушах
паперу або користуватися спеціальним пристроєм - «електронною
книгою».Отже, книги стали доступніші завдяки Інтернету.
Ще я вважаю, що книга в електронному вигляді все одно не замінить
«живу». Монітор навантажує очі, перед ним не посидиш без кінця.
Інтернет-книга не може слугувати подарунком на день народження або інше
свято. В ній немає гарних ілюстрацій, як в друкованій, до того ж
друкована книжка сповнена якоїсь особливої чарівності. Її можна взяти до
рук, погортати, вона пахне друкарнею.
<span>Я бачу тільки один мінус для книг в тому, що поширився Інтернет. Я
пам'ятаю, раніше ми обмінювалися книжками, а потім обговорювали, що кому
сподобалося. А тепер попросиш книгу, а у відповідь: «Скачай в
Інтернеті». Не всі розуміють, що читати «живу» книгу приємніше, а потім
хочеться поділитися тим, що прочитав.</span>
