<span>Він був високий ростом, вищий від свого брата, але ніжно збудований, як мати. З лиця подобав також на неї і був би гарний, коли б не його безустанно заблуканий погляд, що мав у собі щось зимного30[30] й несупокійного. З його ніжного, майже дитинячого обличчя вражав його погляд прикро і відтручував від себе. Очей сих не наслідив він ані від тата, ані від мами. Коли очі Івоніки були дзеркалом самої доброти серця й чесноти, погляд у Марійки м'який, звичайно глибокий і зажурений, в усміху несказанно лагідний і гарний, то його очі, великі й сиві, не мали нічого спільного з його дитинячо-молодим обличчям. </span>
<span>Але він - то вже інша галузь. Росте й горнеться кудись.. . та не до доброго й не до нас. Він роботи боїться, йому танець у голові. Зо стрільбою ходив би день і ніч по полі й по лісі, а про хату думає лише тоді, коли мамалиґа на кружок вивернеться. Йому однаково, чи товар поєний, чи ні,- коби йому спрага не допікала. Йому однаково, яка погода надворі, чи се землі і збіжжю по добру, чи се бджолу не вбиває,- коби він у своїх збитках мав гаразд, коби йому меду доволі, аби потайком із горівкою змішати та бог знає з ким випити! </span>
<span>Тато його не позволяв йому курити, бо сам не курив, а Григорій усе приносив йому пачку з Гоппляцу, як знав, що в нього вже тютюну не стало, а він хотів курити. В тата пив він горівку лиш 3-4 рази до року - на різдво, на Великдень, на храм і на Новий рік або в м'ясниці,- а тут частували його не раз і не два, а по кілька разів до тижня. А вже найліпша була для нього Рахіра.. . </span>
<span>Михайло: </span>
<span>І не саме великий, але плечистий і сильний, а з лиця мов у якої дівчини, лише що над устами засіявся вус. Дівчата в селі знали добре, який він був, одначе він держався від усіх так далеко, був такий соромливий і замкнений, що ніхто не міг про нього сказати, щоб глядів за одною довше, ніж за другою. </span>
<span>Такий був Михайло! Просто пішов до бурдея, не ївши, щоб товару подивитися, за всім доглянути; аби на завтра пристарати до орання, аби братися до землі. </span>
<span>Сава про нього так казав: "Михайло був баба, хоч був сильний, як медвідь, і плечі у нього, як у великана, садив на них мішки, як ніщо; хоч, щоправда, до роботи був здатний, як рідко хто перший-ліпший. Але серце було у нього м'яке, як тісто!.. ".</span>
Царь с царицею простился , в путь дорогу снарядился и царица у окна села ждать его одна. видит девица, что тут люди добрые живут. Солнце закатилось, и ночь последовала за днем без промежутка, как это обыкновенно бывает на юге. Уже давно село солнце, но лес еще не успел стихнуть: горлинки журчали вблизи, кукушка куковала в отдаленье .Когда он проснулся, уже всходило солнце; курган заслонял его собою .
1. Призначення автора агрономом у село Вербівка. 2. Бабуся Олена розповідає легенду про Планетника. 3. Звідки узявся хлопчик за прізвиськом Планетник. 4. Чим займався хлопчик вдома.5. Що полюбляв робити Планетник у вільний час. 6. Зустріч хлопця з Чарівником Капушем. 7. Розповідь Капуша про Зелену книгу Землі. 8. Звинувачення односельців. <span>9. Незаслужений арешт Планетника.</span>
Лариса Петровна Косач родилась 25 февраля 1871 года в городе Новоград-Волынском (ныне Житомирской области украины) в интеллигентной, «литературной» семье. Ее мать, Ольга Петровна Драгоманова-Косач — писательница, творившая под псевдонимом Олена Пчилка (ее поэзию и рассказы для детей на украинском языке хорошо знали на Украине), была активной участницей женского движения, издавала альманах «Первый венок». Отец — высокообразованный помещик, очень любивший литературу и живопись. Детские годы Леси прошли на Волыни: в Новограде-Волынском (1871 - весна 1879), Луцке, в селе Колодяжное, что под Ковелем.