<span>Останнім часом сучасна людина абсолютно помилково стала розподіляти саму себе і природу. Думається, що всі ми забули, що ми є не чим іншим як природою та її найяскравішим виявом, між людиною і природою можна впевнено поставити повноцінний знак рівності. Особливо приємно усвідомлювати той факт, що людина і природа – це одне і те ж тоді, коли в людській свідомості поселяється думка про те, наскільки велика природа, наскільки великий і дивовижний світ. Насправді, зрозуміти це дуже просто, необхідно лише уважно спостерігати за природними явищами, замислюватися про них і давати їм належну оцінку, якої вони заслуговують.</span>
Читаючи твори Г. Сковороди, я не припиняв дивуватися з того, наскільки глибоким є їх зміст, наскільки актуальними, необхідними та просто красивими є філософські ідеї, висловлені в них.Однією з головних ідей філософії Сковороди була ідея так званої сродної праці. З дитячих років, ще юнаком, майбутній філософ та письменник звик допомагати своїм батькам. Щастя, що ця допомога давала йому справжнє задоволення, бо його батьки — звичайні селяни — змогли вказати дитині на те задоволення, яке може приносити праця заради власного добробуту. Пізніше усе пережите в дитинстві Г. Сковорода висловив у своїх творах, та власній філософській теорії. Він навчав, що кожна людина має працювати. Бо ледарювання призводить до деградації насамперед духовної, воно ніби уповільнює життя людини, робить його беззмістовним та безбарвним. Тільки праця в змозі позбавити людину песимізму, нудьги та сірості. Але ця праця має відповідати покликанню людини, найтоншим порухам людського серця.На жаль, тогочасне суспільство зовсім не зважало на природні нахили людини. Коли дитина народжувалася в бідній селянській родині, майже упевнено можна було сказати, що все своє життя вона працюватиме на землі. Коли ж дитина з'являлась на світ в родині ремісника, вона також, скоріше за все, ставала ремісником, переймаючи від батька його професію, те саме стосувалося духовенства тощо. У східних країнах, зокрема в Індії, протягом багатьох сторіч існував кастовий поділ суспільства. Наприклад, були ремісники, торговці, воїни, духовенство. Отже, дитина від народження не могла змінити своєї кастової приналежності, змушена була з малих років пізнавати часто нецікаву для себе справу. Але що робити, коли син воїна не має бажання братися до зброї, прагне життя спокійного і усамітненого, має хист до мистецтва. Або коли майбутній церковник знаходить розраду і щастя в щоденній праці на землі, в створенні чогось матеріального, у відчутній допомозі людям? Відповіді на це питання не було. Звісно, в українському суспільстві такого явного поділу за кастами не було, проте ця проблема поставала дуже гостро.<span>Григорій Сковорода помітив таку несправедливість і обміркував шляхи її подолання. Він дійшов висновку, що головне — вчасно помітити нахили дитини і в жодному разі не створювати перешкод на шляху її духовного та професійного розвитку. Коли дозволити селянській дитині, якщо вона того хоче, стати музикою і все своє життя присвятити цьому справді прекрасному мистецтву, а синові монарха дати змогу працювати на землі, якщо він не має бажання, а головне — хисту керувати країною, люди стануть щасливішими. Коли займаєшся улюбленою справою, навіть результативність твоєї діяльності відчутно збільшується. Але Григорій Сковорода міркував не тільки про щастя кожної людини окремо: коли кожен бути займатися своєю сродною працею, саме суспільство стане краще, бо кожна людина — від хлібороба до полководця — робитиме свою справу творчо, професійно і з задоволенням.</span>
Повість «Кайдашева сім’я, зацікавила мене ще з перших сторінок. Мені сподобалося те, що автор не хватав зірок з неба, а змалював реальну сім’ю, котру можна зустріти у любий час. Нажаль, проблема егоїзму та жадібності стає для нас гострішою з кожним роком. Саме на фоні ціх проблем і розвивався сюжет повісті.
Я вважаю, що кожен читець нашого покоління буде зацікавлений повістю «Кайдашева сім’я». Тому що у ній зустрічаються вічно актуальні проблеми. А саме: виховання дітей – нажаль, деякі батьки виховують своїх чад без особливого ентузіазму та настає час, коли дорослі дітки відплачують їм за усі свої дитячі травми. Також, взаємовідносини між батьками та дітьми – я бачила багато прикладів, коли діти кидали своїх батьків, не допомагали їм та й не поважали. Я можу назвати ще багато проблем, котрі роблять повість актуальною, але не тільки вони підтримують зацікавленість нових поколінь вже багато років.
Повість дає нам шанс навчатися на чужих помилках. Адже, тільки подивившись на конфлікти, котрі замальовуються у повісті, ми можемо зберегти себе від подібної участі. Людина, читаюча повість «Кайдашева сім ’я» зможе зрозуміти, що із-за маленької сварки рушиться уся міцна родина. Також, завдяки автору, котрий вміло описує характер головних героїв, ми можемо стати на їхнє місце та подивитися на себе та на свої помилки.
Саме все це робить повість «Кадашева сім’я» актуальною та цікавою читачу різного віку. Я вважаю, що ця повість, котру сотворив надзвичайний митець І. Нечуй-Левицький буде актуальною ще багато століть саме із-за свого цікавого та реалістичного сюжету.