<span>«Хліб — всьому голова» всім відоме
українське прислів'я. В ньому закладена вікова мудрість українського
народу, який протягом усього розвитку приділяв хлібу велику увагу. Якщо
буде хліб, буде мир, буде щасливе здорове життя народу нашої країни. З давніх-давен у житті українців було і залишається на першому місці
виховання з дитинства дбайливого ставлення до хліба. Україна
завжди була і є житницькою, хлібною країною, бо має багаті чорноземні
ґрунти.
</span>
Щоб забавити дітей оповіддю, Галина Малик робить її веселою і повчальною
водночас. її герої мають і фантастичні здібності, як, наприклад,
Недочеревик, який може подорожувати в наш світ з Недоладії, так і
звичайні, притаманні людям риси — ледащі, гнів, непослідовність. Не
забула казкарка і про батьків, нагадуючи їм зі сторінок книжки, що
виховувати малих дітей треба, насамперед, казкою. Тому що хто, як не
улюблені персонажі, можуть власним прикладом продемонструвати, як треба
чинити в тій чи іншій ситуації, а які дії можуть накликати біду.
<span>У
казці «Незвичайні пригоди Алі в країні НедоладіЬ порушено дуже цікаве
питання: «Чи треба доводити справи до кінця?» Дівчинка Аля, яка все
полишала на половині, потрапила за це в чарівну країну Недоладію, де
зрозуміла, що незакінчені справи можуть призвести до великих
неприємностей. Тому, повернувшись додому, вона не тільки доробила усі
свої справи, а ще почала попереджати інших, щоб закінчували почате.
Отже, авторка за допомогою Алі доносить до читачів головну думку казки
про те, що кожна розпочата справа має бути завершена.</span>
<span>Сучасник Івана Франка, Лесі Українки, Павла Грабовського, Володимир Самійленко увійшов в українську літературу як усебічно обдарована людина — талановитий лірик, дошкульний сатирик і фейлетоніст, драматург і перекладач. У центрі його інтересів завжди була Україна і її багатостраждальний народ, задля неї він, власне, і жив, тому зневажливо ставився до псевдопатріотичної балаканини деяких земляків. їх базікання про «високі матерії», неробство, боягузтво Володимир Самійленко висміює у вірші «Патріоти». Сюжет його простий: двоє хлопців стояли і розмірковували, а точніше, базікали, про «долю своєї землі». На словах вони «боронили» права народні, роздумували «про окремість натури», «давність своєї культури», фантазували про те, «як дійде народ своїх прав». А третій хлопчик стояв собі мовчки, бо «він мовити красно не міг», але щиро вболівав за долю своєї безталанної України:</span>Вбачались йому патріотиІз купою слів голосних,А поруч мільйони голоти,І темність, і вбожество <span>
</span>
Она не могла этого сделать так как уже приняла бусурманскую веру,а ещё она любила мужа и ждала прощения за то что освободила казаков.
