Історизми — це слова або їх окремі значення, що вийшли з ужитку, оскільки зникли реалії, які вони називали, і в сучасній мові відсутні їх синонімічні замінники. Це назви понять матеріальної культури, соціально-політичної сфери, професій, звичаїв, обрядів тощо: аз (літера А), аероплан (літак), мир (світ), штука (мистецтво), рогатина, сагайдак, жупан, десятина, аршин, алтин. Історизми не мають синонімів у сучасній мові. Тому їх використовують тоді, коли виникає потреба дати характеристику минулим епохам, назвати подію, що відбулася колись, зникле явище чи поняття. Наприклад: «Сагайдачний гартує козацьке військо в боях та походах, але про око залишався вірний підданець Зигмунда. Спирався він на старшину, але не рвав і з сіромою, бо розумів, що голота — велика сила».
Архаїзми (від гр. archaios «стародавній» — це витіснені іншими синонімами назви понять, що існують і в наш час: десниця (права рука), перст (палець), вия (шия), уста (губи), ланіти (щоки), зріти (бачити), письмовець (письменник).
Застарілі слова можуть знову входити до активного словника як назви відроджених у нових умовах реалій: гетьман, гривня, мічман, прапорщик, а також із набуттям нового значення: більшовик — член більшості у Верховній Раді; яничар — той, хто зрікся рідної мови, культури, батьківських звичаїв; баталія — сварка, бійка.
Неологізми (від гр. neos — новий і logos — слово) — це слова, що позначають нові поняття і предмети. Вони поділяються на дві групи: неологізми, які стали термінами, та неологізми-професіоналізми або слова професійного жаргону. Використання нових слів у тексті документа повинно ґрунтуватися на оцінці того, чи є це слово терміном, чи називає поняття, яке має усталене позначення в мові.
Неологізми першої групи доцільно використовувати в діловій чи науковій мовах. Це слова на зразок автосалон, екофорум, комп’ютер, модельєр, марафон, стиліст, прес-секретар, телефакс, супутникова інформація, робот тощо.
Неологізми другої групи, які включають слова ваучеризація, спікеріада і нескінченну низку новотворів із додатком євро (євроремонт, євроманікюр, єврокухня), не варто вживати в офіційній діловій мові. Це стосується слів, які в українській мові мають прямі відповідники усталеного традиційного значення:
домінувати — переважати
ексклюзивний — виключний
екстраординарність — особливість.
Слово вмирає з трьох причин. Перша — коли зникає народ, носії цієї мови, друга — коли зникає предмет, поняття чи явище, яким його називали. Обидві ці причини є об’єктивними, оскільки зумовлені реаліями дійсності. Третя причина — суб’єктивна: існуючі реалії починають зумисне називати інакше й навіть іншою мовою. Наприклад, існує й донині Верховна Рада України, а не Парламент, головує на ньому, звичайно, голова, а не спікер, виборці, а не електорат, обирають міського голову, а не мера міста, в якому зникли крамниці й магазини, а натомість з’явилися шопи, бутики й маркети.
Декілька порад щодо вживання неологізмів, іншомовних слів у діловій мові та в науковому стилі:
а) не слід використовувати іншомовні слова, якщо в українській мові є їх прямі відповідники;
б) треба використовувати іншомовні слова лише в тому значенні, в якому вони зафіксовані в сучасних словниках, а якщо є синоніми — добирати потрібні найточніші відповідники, виходячи з контексту;
в) не можна використовувати в одному тексті іншомовне слово і його український відповідник.
Перевага надається державній мові, що значною мірою полегшить діловодство й допоможе уникнути небажаних двозначностей і помилок.
Багато славних сторінок має історія України. Ця земля колись була уособленням волі. Кріпаки XIX сторіччя ще пам'ятали про те, що предки їх були козаками, які не визнавали над собою жодної влади, нав'язуваної силою. Вони самі обирали собі гетьманів та отаманів серед тих, хто на їх думку був цього достойний. А слава про козацькі походи йшла далеко за межі українських земель.
<span>Шевченко, якому боляче було дивитися на своїх земляків, що гнулися у панському ярмі, намагається збудити свідомість українців і звертає свій погляд до тих часів, коли </span>
<span>...в Україні запорожці вміли панувати. </span>
<span>Панували, добували </span>
<span>І славу, і волю. </span>
<span>На жаль, єдиною згадкою про ці події зараз є тільки високі могили, у яких спочивають козацькі тіла. Можливо, одна з них і належить запорозькому отаману Іванові Підкові. Шевченко не дотримується у своєму творі історичної правди, бо відомостей про участь Підкови у морських козацьких походах немає. А сам він, хоч і був на Запорожжі, але потім став молдавським господарем і керівником визвольної боротьби проти турецько-татарських загарбників і молдавських феодалів у XVII сторіччі. Але для поета важливо відтворити у творі образ запорозького отамана, а його ім'я та реальне існування не так і важливі. </span>
<span>Козаки, що вибиралися у далекі походи по Чорному морю, безстрашно боролися як із турками, так і з морською стихією, бо "синє море звірюкою то стогне, то виє". Мужності і завзяття їм додавало і те, що поруч з ними був їхній отаман, якого вони обирали самі, а це означає, що вони повністю довіряли цій людині, могли довірити їй своє життя. Їм і не важливо, куди їхати, бо Підкова (їх отаман) "веде, куди знає". Вони, не задумуючись, навіть змінюють свій маршрут, бо отаман вирішив їхати не до Синопу, а у Цар-град. Цікаво, як Підкова віддає свої розпорядження: досить йому тільки підняти свою шапку, як усі човни зупинилися, щоб вислухати свого "батька отамана", як вони його називають. </span>
<span>І як же їм не вірити своєму отаманові, якщо він є уособленням спокою і розважливості, у той час, як море навколо човнів кипить і реве. Дивлячись на те, як батько спокійно курить люльку, походжаючи вздовж байдака, козаки і собі спокійні і байдужі до бурі. </span>
<span>Отаких отаманів потрібно нашому народові: спокійних, мудрих, досвідчених, що вели б українців до певної мети, а вони довірливо йшли б за ними, бо знали, що їх батько не зрадить і не помилиться. Але, на жаль, онуки козаків не тільки забувають про ті давні, славні часи, коли були господарями на своїй землі, а й не мають гідних керівників. Нагадуючи про це, Шевченко прагне збудити свідомість людей: можливо, серед них і знайдуться ті, що зможуть організувати народ. </span>
Адже вона, навіть коли потрапила на чужину й стала дружиной турецького вельжомі, залишалася вірною своему народу й навуть, ризикуючи власним життям і благополуччям. Все одно допомогла козакам втекти з чужини і повернутись на рідну землю.
До того ж вона символізує багатьох людей, зокрема дівчат, що потрапивши у полон чи на чужину, залишалися добрими людьми і намагалися допомогти землякам.