Природа навколо вашої школи вимерла 200 років тому , так що н<span>ічого не пиши
</span>
Кінь Шептало – головний герой твору під назвою «Білий кінь Шептало». Незважаючи на те, що автор використав образ коня, він наділив його рисами і характеристиками, які, як правило, характерні для людей, а не тварин. Думається, що такий літературний прийом цілком вийшов, бо в кінцевому підсумку на виході алегоричний образ білого коня на ім’я Шептало вийшов досить сильним і ефектним, він недалеко пішов від образу людини. Образ має безліч цікавих людських якостей і піднімає деякі проблеми життя людини.
Перше, що обов’язково необхідно сказати про цього коня, це те, що він не був звичайною твариною, такою же, як і інші коні. Він володів білим кольором. Як відомо, колір має велику важливість для коня, адже білі коні є великою рідкістю і дуже рідко використовуються для роботи, особливо такої важкої, яка була доручена коню Шептало. Тим не менш, кінь все-таки використовувався для найважчої роботи. Його зовсім не шкодували господарі, за найменшу помилку його нещадно били, тим самим показуючи, що він нічим не краще, ніж інші тяглові коні, хоча насправді він був багатьом кращим, ніж вони. Звичайно, все це суттєво впливало на коня і створювало на нього вельми негативний ефект.
Друге, що важливо сказати про цього коня, це те, що незважаючи на свій статус, який не відповідав тому, чого кінь заслуговував, насправді він був дуже примхливим і волелюбним. Одного разу він показав свій сильний характер і втік від своїх господарів, коли вони зовсім жорстоко стали з ним поводитися. Це можна було вважати справжнім кінським подвигом, адже Шептало провів кілька днів на повній свободі і повною мірою насолодився нею. Втім, надалі виявилася і інша частина характеру коня Шептало – він був дуже відповідальною істотою. Пробувши кілька днів на волі, він став замислюватися, як там поживає його господар, чи не дуже йому важко обходитися без Шептала в господарстві. Після цього кінь прийняв рішення повернутися в стійло. Таке рішення показує, що цей образ є багато в чому також і суперечливий, що має, так би мовити, подвійну мораль.
Як би там не було, але насправді таких розумних коней в природі не існує. Всім цілком зрозуміло, що автор цього твору хотів показати в образі коня людину, яка займається не своєю справою. Так часто буває, що люди починають займатися чимось певним, звикають до стабільності, а потім вже не можуть займатися чимось іншим, тому що бояться втратити існуючу стабільність. Хочеться порадити таким людям не боятися і не повторювати помилок коня Шептало, який повернувся назад в стійло і напевно надалі гірко пошкодував про свою сумну долю.
Природа одному мати, другому — мачуха.Заступи природу дверима, то вона тобі вікном ввійде.На небо не скочиш, а в землю не закопаєшся.Не можна на небо злізти та через голову штанів скинути.Нема тієї драбини, щоб до неба дістала.Рада б мати до дітей небо прихилити та зорями вкрити.Чисте небо не боїться ні блискавки, ні грому.Як небесна височина, так морська глибина.За рідною землею і в небі скучно.Високі гори мають глибокі доли.Де високі гори, там глибокі доли.Нема гори без долини.З гори не треба пхати — само піде.Гора з горою не сходиться.Гора народила мишу.З гори вскач, а на гору хоч плач.І за горами люди живуть.Поле має вуха, а ліс очі.Поле бачить, а ліс чує.Дай полю гною - дасть хліба вволю.Поля, що й курці лапкою нема де ступити.Там того поля на заячий скік.Хто полю годить, тому жито родить.Після дощу і сонце засяє.Не все ж і хмуриться, колись і виясниться.Зимове сонце, як мачушине серце: світить, та не гріє.Зимове сонце, як удовине серце.Блисне сонце і в наше віконце.Засвітить сонце і в наше віконце.Взимку сонце крізь плач сміється.Весняне сонце, як дівчини серце.Доки сонце зійде, роса очі виїсть.Досить одного сонця на небі.Зо світу до ночі сонце не стуляє очі.І сонце не всі гори освічує, хоч високо ходить.І на сонці є плями.Не маю ні від сонця, ні від місяця.Ні від сонця тепла, ні від місяця світла.Після дощу сонце засяє.Сонце — батько, місяць — вітчим.Сонце блисне — мочар висхне.Сонце - Бог, небо - не Бог.Сонечко в дорозі не спіткнеться.Сонце блищить, а мороз тріщить.Сонце іде на літо, а зима на мороз.Сонце на всіх однаково світить.Сонце світить на добрих і злих.Сонця в мішок не зловиш.Сонця решетом не вхопиш.Чим вище світло стоїть, тим далі його видно.Світить, та не гріє.Якби не було хмар, то ми б не знали ціни сонцю.Від своєї тіні не сховаєшся.І найменший волос свою тінь кидає.Нема тіні без світла.Темно, хоч падай.Темно, хоч очі виколи.Темно, хоч татарву веди.Темно в хаті, як у горобину ніч.Хто в темряву дивиться, той од світла кривиться.Як листя жовтіє, то поле смутніє.
Мотря: Розумна, вродлива і чепурна жінка. Фізично здорова, вона любила працю. «Діло ніби горіло в Мотриних руках»
она стає сварливою і жорстокою людиною, яка в сімейних суперечках не зупиняється ні перед чим. Після того як Мотря вибила око свекрусі, селяни почали кепкувати з Мотрі як із лютої жінки.
Коли обирали Карпа десяцьким, дехто в жарт радив обрати Мотрю, а інші відповідали: «Не можна, вона повибиває всім бабам очі».
Мова Мотрі також відзначається грубістю, насичена образливими і лайливими словами. Відчуваючи свою зверхність над Мелашкою, вона і розмовляє з нею нечемно і образливо: «Не мети до порога, бо візьму тебе за шию, як кішку, та натовчу мордою в сміття...» Своїми висловами Мотря намагалася не тільки образити Кайдашиху, а ще й викликати на суперечку.
Мелашка:«Мелашка була з поетичною душею, з ласкавим серцем. Часом вона у своїй розмові несамохіть вкидала слова пісень». Спокійна вдачею, Мелашка терпляче зносить усі образи від свекрухи і Мотрі, але згодом, піддаючись впливу середовища, переймає звички, лайливу мову, грубість, що панувала в сім'ї Кайдашів.
Наприклад:
Мій улюблений автор Тарас Григоривіч Шевченко! Мені дуже подобається твір Т. Шевченка "Кобзар". Дуже цікаві вірши. Також явчила на пам'ять вірш "Садок вешневий коло хати". А також вірш "Думка" та "Іван Підкова" та багато інших. Т. Шевченко дуже гарно описував свою думку. Мені дуже подобаються твіри та вірші Тараса Григоривіча Шевченка.