Епітети: дитячі любі роки, вродливі королівни, безпощадній зброї. Метафора і порівняння: Мріє стеля надо мною, Мов готичнеє склепіння?
Ну можна писати так:
Народне прислів`я говорит <голодний ніби три дні не їв>. Якщо замислитись над цим крилатим виразом, то можна зрозуміти , що ця мудрість доносить до нас те, що ми бачимо перед собою людину яка не знає жодних правил етикету за столом, не вміє поводитись достойно серед люжей ,що оточують її.
А також говорить про нетерпеливість даної особи.
На мою думку, потрібно дотоимуватись всіх норм і правил поводження у суспільстві яке тебе оточує.Тож будьмо вихованими!
У кожного народу на землі є свої казки. Здавна вони мали велике значення для людей. Адже казки – це не просто забавні або повчальні, страшні або сумні вигадані історії. Насправді в цих, на перший погляд, простих оповіданнях укладена глибока народна мудрість, подання людини про світ і свій народ, про добро й зло, справедливості й безчесті. Раніше казки передавалися з вуст у вуста, від покоління до покоління. Вони були хоронителями не тільки тисячолітніх знань, але й соковитої, яскравої народної мови
Згодом багато народних казок були записані, завдяки чому ми й знаємо їх сьогодні. Вони також лягли в основу багатьох літературних казок, створених різними письменниками. Наприклад, А. С. Пушкін черпав найбагатший матеріал для своїх дивно гарних і цікавих добутків у власному дитинстві, коли він був ще хлопчиком Сашком і заслухувався незліченними казковими історіями, які розповідала йому нянька Орися Родіонівна. Казки – наші добрі й мудрі вчителі, які завжди поруч.
''Наталка Полтавка" є проста українська дівчина Наталка. За деякий час до початку дії п'єси вона з матір'ю переїхала до села із Полтави, але тут, у селі, її вже знають як добру, роботящу і чесну дівчину. "Золото, а не дівка!" — так характеризує Наталку виборний і додає, що вона своєю працею утримує і себе, і свою матір. Звичайно, що така гарна й красива дівчина привертає до себе увагу парубків. Але всім вона відмовляє, бо чекає повернення із мандрів свого коханого — Петра.Вже з першої появи Наталки читач розуміє, що перед ним — яскрава особистість, дівчина розумна й щира. Вона дає гідну відповідь на залицяння хитрого "юристи" возного Тетерваковського, підкреслюючи, що все її багатство — це добре ім'я. Ось як каже про себе сама героїня: "Небагата я і проста, но чесного роду, Не боюся прясти, шити і носити воду". Наталка усвідомлює власну гідність і не хоче заради багатства та забезпеченого майбутнього поступатися власним щастям. Але дівчина любить і свою матір, а тому заради її спокою погоджується одружитися з нелюбом. Але ця згода не може примусити Наталку відмовитися від кохання. І коли Петро, нарешті, повертається, саме Наталка виявляється здатною на рішучі дії — їй, за її власними словами, краще буде у Ворсклу кинутися, ніж стати жінкою возного.
Новела «Intermezzo» — один із кращих творів Михайла Коцюбинського. Тема — роль митця і призначення мистецтва в суспільстві. В основу твору лягли враження автора від перебування в селі Кононівці, куди він їздив на перепочинок. М. Коцюбинський любив природу, але спочатку й вона викликає відразу. Втома міцно тримає душу письменника, він бореться з нею за свій душевний спокій. І втома поступово відступає. М. Коцюбинський милується природою, подовгу гуляє полями. У листі він зізнавався: «Так полюбив земні простори, сонце, що мені жалко години, проведеної у хаті». Саме тут, серед кононівської природи, зустрівся автор з дійовими особами новели.
У підзаголовку до «Intermezzo» написано: «Дійові особи» і подається їх перелік. Зозуля, жайворонок, три білі вівчарки, ниви, сонце, моя утома, людське горе. На перший погляд, їх і дійовими особами не назвеш, та вони тісно пов'язані між собою, доповнюють одне одного, зумовлені ідейним змістом. Спочатку природа ніби протистоїть ліричному герою: «На небі сонце — серед нив я». Поступово відновлюються сили героя, сонце змінює його настрій, стає бажаним гостем. У закличних словах: «Погаси сонце й засвіти друге на небі...» відчувається готовність героя до нової боротьби. Розгортанню образу сонця допомагають зозуля й жайворонок. Під натиском сил природи відступає «утома». Спершу вона повністю заволоділа героєм, та проходить час, і вона нагадує про себе тінню чи хмаринкою на якийсь час та й поступається місцем сонцю.
Образ селянина — це втілення народного героя. Зустрівшись із ним, герой відчув усі страждання бідного безземельного затурканого селянства. Образ селянина уособлює народ, за щастя і свободу якого повинен боротися митець своїм художнім словом. Ліричний герой співпереживає горю селянина, думає про долю трудящих.
Новела «Intermezzo» — суцільний пейзаж, і в той же час ми не бачимо природи, не знаємо, що в ній відбувається. Перед нами — душа ліричного героя. Саме душею заволоділа втома, саме в душі грає жайворонок на голосній арфі, глибоко в душу западають слова селянина. «Дійові особи» символізують складну боротьбу, що відбувається в душі героя, передають, як поступово, відпочиваючи, приходить він до усвідомлення необхідності боротьби.
<span>Дійові особи новели «Intermezzo» — символи суперечливих почуттів та переживань ліричного героя, який втілює кращі риси митців своєї епохи. </span>
