Я дуже люблю своїх батьків за те, що вони подарували мені життя, виховали в теплоті і турботі, допомогли стати на ноги, навчили і підтримали. Я дуже поважаю їх і маю наміри віддячити своєму татусю і ненці, коли вони вже потребуватимуть моєї допомоги. Я ніколи не зможу переоцінити їх роль усвоєму житті, тому що вони віддали все найкраще, що мали - час, любов, доброту, свою радість - мені. Під їх пильним наглядом я навчився не допускати багатьох помилок і дійсно прислухатись до порад близьких. Батьки ніби янголи охоронці вкривають мене від всіх незгод і негараздів, завжди знаходять, як розрадити в хвилини смутку і як розділити зі мною мої радощі, успіхі і досягнення. Я ніколи не забуду рідної святині батька й ненькі і буду мати за найвищу нагороду віддячити їм за все<span>Ⓐ</span>.
Слово о полку Ігоревім – велична пам’ятка генію нашого народу. «Слово о полку Ігоревім» – найвидатніша пам’ятка давньоруської літератури. Із «Слова…» ми дізнаємося про життя нашого народу в сиву давнину, про його героїчну боротьбу з ворогами. У поемі невідомий нам автор з великою майстерністю змалював мужніх захисників Руської землі від половців у XII столітті. Коли читаємо поему, в нашій уяві виразно постають мужні предки – оборонці Руської землі. З якою любов’ю автор малює їхні образи! З усього видно, що він глибоко любить рідну землю. Серед усіх персонажів поеми на першому плані ми бачимо хороброго князя Ігоря та відважну дружину, з якою він вирушив у похід проти ворогів. «Слово о полку Ігоревім» – найвидатніша пам’ятка культури східних слов’ян, живе джерело трьох братніх літератур – української, російської, білоруської. Із «Слова…» ми дізнаємося про життя наших предків, про їхню величну боротьбу з різними нападниками. Боронити Руську землю від половців було найголовнішим завданням князів руських XI-XII століть. В основу сюжету «Слова…» покладено розповідь про невдало завершений похід новгород-сіверського князя Ігоря Святославича в союзі з його братом Всеволодом, сином Володимиром і племінником Святославом на степових кочівників-половців. Похід відбувся навесні 1185 року. Після першої вдалої битви Ігор зазнав поразки і разом із союзниками потрапив у полон до половців. «Слово…» написане незабаром після цих подій, очевидно, не пізніше 1187 року. Про похід Ігоря на половців розповідається і в літописах – Лаврентіївському (стисло) та Іпатіївському (більш докладно). Розповідь у «Слові…» починається в похмурих, тривожних тонах, у передчутті неминучої біди і ведеться далі скорботно і схвильовано. Але закінчується оповіданням про втечу Ігоря з полону, повернення на Руську землю, де його радісно зустрічають співвітчизники.<span> </span>
Так досить?
9 березня 1814 рік – народження в с. Моринцях Звенигородського повіту на Київщині в родині Григорія кріпака
1816 році сім’я Шевченків повернулася до села Кирилівка
1823 року від тяжкої праці й злиднів померла мати Катерина
1824 Тарас чумакував з батьком.
1825 помер батько Шевченка, а Тарас пішов у найми до дяка Петра Богорського, який прибув із Києва, але скоро Тарас втік. Він наймитував і «вчився» малярства
1828 року Шевченка взяли козачком (слугою) до панського двору у Вільшаній (Звенигородського повіту на Київщині). Служив в Енгельгардта
Осінь 1828-початок 1831 — Шевченко пробув зі своїм паном у Вільні
1831 року Шевченко з Енгельгардтом їде до Петербурга, віддав його в науку на чотири роки до живописця Василя Ширяєва
22 квітня 1838 – викуплений з кріпацтва (завдяки Карлу Брюллову і Василю Жуковському за 2500 рублів).
1838-1845 рік – став студентом Петербурзької академії мистецтв, а там — улюбленим учнем Брюллова
1839 року Тарас Шевченко захворів на тиф.
1840 року – вийшов “Кобзар” (8 поезій).
1839 – 1841 – працює над поемою “Гайдамаки”.
1841 – поема “Гайдамаки”.
1843 – Шевченко приїздив на Україну.
1845 – написано п’ять поем :”Кавказ”,”Єретик”,”Великий льох”,”Наймичка”, “І мертвим, і живим…” та “Заповіт”.
5 квітня 1847 рік – Шевченка заарештовано і відправлено до Петербурга.
Осінь 1847 – у вогких казематах Орської фортеці Шевченко захворів на ревматизм.
1848 рік – брав участь в науковій експедиції для вивчення опису Аральського моря.
1848-1858 – військова служба, в Окремому Оренбурзькому корпусі.
17 жовтня 1850 – переведено в Новопетровське укріплення.
2 серпня 1857 – поета було звільнено.
1858 рік – було видано дозвіл про виїзд на Україну.
Літо 1859 – Тарас Григорович поїхав на Україну, в рідне село Кирилівку.
1860 – Вийшов з друку «Кобзар» Шевченка.
10 березня 1861 рік — Шевченко помер. На кошти друзів його було поховано спочатку на Смоленському православному кладовищі в Петербурзі.
22 травня 1861 рік – тіло Кобзаря перевезене на Україну і перезахоронене в Каневі на Чернечій горі.
Вчинок Марусі Богуславки безперечно є подвигом.
Вона зробила героїчний подвиг для свого народу, Маруся визволила 700 невільників з полону. Її могли вбити але вона так палко хо їла допомогти , що недумала про це . Маруся також була в полоні з якого не могла втекти і тому вона хотіла допомогти втекти своїм землякам. Також таким чином Богуславка хотіла передати послання своїм батькам. Читаючи думу ми побачили, що спочатку її проклинали, говорили що це через неї козаки потрапили в полон, але після того як Маруся їх визволила вони змінили своє рішення і почали шанувати її.
Своїм подвигом Маруся не тільки допомогла народу, а і отримала шанування.
1. " Хоч Настя була веселої вдачі, але ся переломова хвиля в її життю настроювала її так поважно, що встала як у памороці.Якась неозначена дрож розкоші й страху, дивної боязні перед чимсь невідомим наповняла все її єство.Рух весільних гостей ще збільшував її неспокій."
2."Грудь Настуні стиснув такий великий страх, що переходив аж у розпач. Якийсь дивний, півсвідомий жах і неприємність розливалися по всім її тілі і по очах, стискали гортанку, тамували віддих."
3. "Настуня йшла пішки в гурті молодих дівчат. Йшла у своїм слюбнім одязі. Тільки віночок загубила десь. Рання молитва до Бога успокоїла її. Якби не голод і сумні личка товаришок, була б навіть весела."
4. "Настуня мала між усіма товаришками недолі найспокійніше обличчя. Додумалася, що се надавало їй поваги навіть в очах дикої сторожі, яка, показуючи на неї ремінними нагаями, повторяла часто слово: "Хуррем!" "
5. "Слідуючого дня Настуня теж не могла взяти до уст татарських присмаків. Пила тільки воду. І так ослабла, що не могла вже йти. Але боялася, щоб її не посудили, що удає. І тому останками сил держалася на ногах."
6. "Напівпритомна Настя чула, як дали їй кілька порядних батогів, як її підняли й поклали в якийсь віз, на тверді дошки. Очевидно, мусіли зразу думати, що вона удає перевтомлену. Батоги з сирівця, з гудзами, були дуже болючі. Вилася й корчилася з болю від їх ударів, а тверді дошки ще більше придавали терпіння. Тільки під головою почула щось м'якше, але з рубцями. Крізь роздерті шлюбні черевички діткнула пальцями теж якоїсь твердої матерії. В гарячці здавалося їй, що се ризи з церкви св. Духа. Якась гаряча червень заливала їй очі."
7. "Вона була в чорних скрипучих мажах. Здавалося їй, що се домовина. І що в тій чорній домовині похоронена вся її ясна дівоча минувшість."
8."В такім самім положенню, як оспівана в народній пісні волинянка, була й галичанка Настуня."
9."Щойно тепер запримітила, що має тільки оден слюбний черевичок на собі, і той подертий."
10."А Настуня мала таку сильну горячку, що була півпритомна, коли на татарськім шкірянім мішку, випханім сіном, переправляли її через Дніпро коло Тавані."
11. "Більше Настуня нічого не знала про море. Але й се так оживили її молоду уяву, що аж серденько живіше билося їй у груди."
12. " Настуня не могла відвернути очей від чудового Чатирдагу. Він красою так утихомирив її, що з повним спокоєм у душі доїздила до великої торговиці невольницями, до пристані Кафи."
13."Збентежено вибиралася Настуня до школи невольниць. Але ум її працював живо. Розуміла ясно, що в сій школі може бути побудована підвалина її дальшої долі - доброї або злої. Чи до утечі, чи до дальшого життя тут - все треба пізнати тутешнє життя і те, чого воно вимагає. Розуміла се так ясно, як Отченаш, котрий раз у раз повторяла. "
14."На той страшний вид Настуні закрутилося в голові, вона побіліла як стіна, хлипнула воздуха й упала на грядку квітів, сама як скошена квітка. Падала також зі словами: "О Боже, о Господи!" "
15."В синіх очах Настуні знов мигнула чаша чорної отруї на тлі Чатирдагу... і зазвеніли в душі страшні, але правдиві слова Святого Письма: "На потомках потомків ваших відіб'ю злобу вашу"."
<span>16."Як губка воду, так Настуня втягала в себе правильну вимову арабських слів. Але зі змістом їх не годилася в душі, противилась йому, хоч була вдячна учителеві, що так уважно повторяв сі слова. Була переконана, що робить се для неї. Вдивлялася в нього, як в образ"
17.</span><span>"Настуня так зацікавилася його наукою, що при вечері навіть не мала часу подумати про сього учителя. Тільки випитувала Кляру, що він говорив досі, заки вона прийшла до школи. І Річчі при кінці лекції вчив рахунків. "
18."</span><span>Перед чистою, як квітка, душею Настуні стояв тодішній Захід ренесансу..."
19."</span><span>Хоч Настуня не любила Річчі, але з запертим віддихом слухала його лекцій, особливо про безоглядні вчинки жінок в Італії. "
20."</span><span>Все те її цікавило й захоплювало, але й мучило. Тому відіткнула, коли Річчі перейшов до зовсім нових справ. "</span>
