Новела «Intermezzo» — один із кращих творів Михайла Коцюбинського. Тема — роль митця і призначення мистецтва в суспільстві. В основу твору лягли враження автора від перебування в селі Кононівці, куди він їздив на перепочинок. М. Коцюбинський любив природу, але спочатку й вона викликає відразу. Втома міцно тримає душу письменника, він бореться з нею за свій душевний спокій. І втома поступово відступає. М. Коцюбинський милується природою, подовгу гуляє полями. У листі він зізнавався: «Так полюбив земні простори, сонце, що мені жалко години, проведеної у хаті». Саме тут, серед кононівської природи, зустрівся автор з дійовими особами новели.
У підзаголовку до «Intermezzo» написано: «Дійові особи» і подається їх перелік. Зозуля, жайворонок, три білі вівчарки, ниви, сонце, моя утома, людське горе. На перший погляд, їх і дійовими особами не назвеш, та вони тісно пов'язані між собою, доповнюють одне одного, зумовлені ідейним змістом. Спочатку природа ніби протистоїть ліричному герою: «На небі сонце — серед нив я». Поступово відновлюються сили героя, сонце змінює його настрій, стає бажаним гостем. У закличних словах: «Погаси сонце й засвіти друге на небі...» відчувається готовність героя до нової боротьби. Розгортанню образу сонця допомагають зозуля й жайворонок. Під натиском сил природи відступає «утома». Спершу вона повністю заволоділа героєм, та проходить час, і вона нагадує про себе тінню чи хмаринкою на якийсь час та й поступається місцем сонцю.
Образ селянина — це втілення народного героя. Зустрівшись із ним, герой відчув усі страждання бідного безземельного затурканого селянства. Образ селянина уособлює народ, за щастя і свободу якого повинен боротися митець своїм художнім словом. Ліричний герой співпереживає горю селянина, думає про долю трудящих.
Новела «Intermezzo» — суцільний пейзаж, і в той же час ми не бачимо природи, не знаємо, що в ній відбувається. Перед нами — душа ліричного героя. Саме душею заволоділа втома, саме в душі грає жайворонок на голосній арфі, глибоко в душу западають слова селянина. «Дійові особи» символізують складну боротьбу, що відбувається в душі героя, передають, як поступово, відпочиваючи, приходить він до усвідомлення необхідності боротьби.
<span>Дійові особи новели «Intermezzo» — символи суперечливих почуттів та переживань ліричного героя, який втілює кращі риси митців своєї епохи. </span>
Були б пиріжки будуть і дружки(прислівя народна творчість про дружбу)
До свого роду хоч через воду(прислівя народна творчість про рідний дім)
Василь бабі сестра у перших.
(прислівя народна творчість про рідний дім)
Такий родич, як чорт козі дядько.
(прислівя народна творчість про рідний дім)
Своїх багато, а як прийдеться топиться, то ні за кого ухопиться.(прислівя народна творчість про рідний дім)
Як кажуть ближня людина це найдорожча людина у світі!Ця людина зазвичай протягом у сього житя тебе супроводжує,допомагає у тому що ти не вмієш або в тому що не виходить,розділяє завжди щастя,радість,успіх.А також в будь-яку хвилину може розділите якесь велике чи недуже горе,підтримати у тяжку хвилину в твому житті.Досить почути декілька заспокойливих слів з її вуст у скрутну хвилину як в тебе падає камінь з души і ти одразу заспокоюєшся!Одним словом ближня людина ЦЕ ВСЕ!!!!!
Але бувають такі моменти як ця людина може себе нетак повести в тій чи іншій ситуації,а такі моменти бувають!Тобто вона можете десь щось обазливе сказати але це буде сказане з гарячу або просто з поганого настію.Не потрібно ображатися на неї!Навіть якщо вона тебе підставила чи підвила я впевнина це було не нароком.Звичайно в такі моменти дуже стає образли і боляче на душі і одразу забувається те все добре що зррбила ця людина для тебе!А нетреба одразу забувати такі моменти требе просто не ображатися і прощату ту людину,бо вона ближня!Я думаю що та людина теж все зважить і зрозуміє що вела себе не так!
П.С.Склала сама!!!
<span>Івоніка."...очі Івоніки були дзеркалом самої доброти серця й чесноти..." </span>"Його сильні, залізні руки, чорні та тверді, заворушилися незамітно…" "Гарна була земля....Івоніка любив її. Він знав її в кожній порі року і в різних її настроях, мов себе самого. Вона пригадувала чоловіка і жадала жертви.Як була люта, боявся її більше, як почорнілого неба, що віщує тучу."
<span>Марічка. "...погляд у Марійки м'який, звичайно глибокий і зажурений, в усміху несказанно лагідний і гарний..." </span>"Одначе її тонке, ніжне обличчя з ясними лагідними очима усмиряло враження її занедбаного вигляду."<span>"Була се слабосильна, ще доволі молода жінка з ніжними рисами обличчя, на якім за першим поглядом було пізнати, що тяжка, ненастанна праця й жура, що гнітила її, надали її п'ятно старості."
</span><span>Сава "Він був високий ростом, вищий від свого брата, але ніжно збудований, як мати. З лиця подобав також на неї і був би гарний, коли б не його безустанно заблуканий погляд, що мав у собі щось зимного] й несупокійного. З його ніжного, майже дитинячого обличчя вражав його погляд прикро і відтручував від себе. Очей сих не наслідив він ані від тата, ані від мами. Коли очі Івоніки були дзеркалом самої доброти серця й чесноти, погляд у Марійки м'який, звичайно глибокий і зажурений, в усміху несказанно лагідний і гарний, то його очі, великі й сиві, не мали нічого спільного з його дитинячо-молодим обличчям. "</span>"Відколи з нею(Рахірою) сходиться, стає з дня на день гірший, лінивіший і твердіший, справляє всім лише гризоту та жаль."<span>"Але він - то вже інша галузь. Росте й горнеться кудись... та не до доброго й не до нас. Він роботи боїться, йому танець у голові. Зо стрільбою ходив би день і ніч по полі й по лісі, а про хату думає лише тоді, коли мамалиґа на кружок вивернеться. Йому однаково, чи товар поєний, чи ні,- коби йому спрага не допікала. Йому однаково, яка погода надворі, чи се землі і збіжжю по добру, чи се бджолу не вбиває,- коби він у своїх збитках мав гаразд, коби йому меду доволі, аби потайком із горівкою змішати та бог знає з ким випити!"
"Тато його не позволяв йому курити, бо сам не курив, а Григорій усе приносив йому пачку з Гоппляцу, як знав, що в нього вже тютюну не стало, а він хотів курити. В тата пив він горівку лиш 3-4 рази до року - на різдво, на Великдень, на храм і на Новий рік або в м'ясниці,- а тут частували його не раз і не два, а по кілька разів до тижня. А вже найліпша була для нього Рахіра... "</span><span>Михайло каже про Саву "Він ще дурний, наш малий, і трохи впертий, але він добрий хлопчисько!"
</span>Михайло<span>: «І не саме великий, але плечистий і сильний, а з лиця мов у якої дівчини, лише що над устами засіявся вус. Дівчата в селі знали добре, який він був, одначе він держався від усіх так далеко, був такий соромливий і замкнений, що ніхто не міг про нього сказати, щоб глядів за одною довше, ніж за другою.
Такий був Михайло! Просто пішов до бурдея, не ївши, щоб товару подивитися, за всім доглянути; аби на завтра пристарати до орання, аби братися до землі.»
Сава про нього так казав:"Михайло був баба, хоч був сильний, як медвідь, і плечі у нього, як у великана, садив на них мішки, як ніщо; хоч, щоправда, до роботи був здатний, як рідко хто перший-ліпший. Але серце було у нього м'яке, як тісто!"</span>
