Метафора
це не перебільшення , отже метафора
Майже з першої сторінки ми знайомимося зі світом народних казок, стикаємося з персонажами містичних легенд, які переказуються із покоління в покоління, впізнаємо багато «щедрівок, які взимку виспівувалися під вікнами», насолоджуємося тим, як наші співвітчизники оспівують, на перший погляд, самі звичайні явища природи. Читаючи цей твір, можна добре відчути, що М. Стельмах, як письменник і як син українського народу, глибоко шанує його обряди, традиції і звичаї. І калина, і свята повага до хліба, і вишивані рушники – все це душа народна, все це – наше минуле і наше майбутнє. У повісті досить виразно підкреслюється повага письменника до землі, насіння, оранки, сівби, до дерев, з якими герої розмовляють начебто з живими. Навіть відображення праці нагадує якийсь народний ритуал, що був добутий віковим досвідом наших предків. Таке поважливе ставлення до народних звичаїв та традицій, до природи і праці, мало величезний вплив на формування поглядів Михайлика, на його самовиховання і становлення як майбутнього талановитого митця. "Убога хатина Михайлових батьків, прикрашена вишитими рушниками й кетягами калини, три хлібини й грудка солі на столі, свячені страви у мальованих полумисках."
«Пісня про рушник». Доля благословила цей чудовий ліричний вірш, йому судилося стати улюбленою піснею українців. Мабуть, кожен пам’ятає хоч декілька рядків з «Пісні про рушник»:
«І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала».
Мати особливо вшанована в Україні: це символ душевної щедрості, величі, безмежної відданості. Хто як не мати подарує людині щастя й добру долю? Рушник — це символ, який походить з народнопісенної традиції. Усе тепло свого великого серця поет укладає в рядки цієї поезії. Художні деталі «Пісні про рушник» підібрані дуже досконало: «незрадлива материнська ласкава усмішка», «засмучені очі хороші». Ці епітети створюють образ матері — берегині роду, тієї, хто опікується долею України.
Не судилося Малишкові побачити нашу незалежну державу. Але у віршах цього талановитого лірика є немало передчуттів. І саме вони істинні. І лише вони є пророчими, говорячи правду про майбутнє України й українців.
<span>Геній Т. Г. Шевченка втілився не тільки у поезії, але і в живопису. Шевченківські картини заслуговують на увагу не менше, ніж його вірші. Мені подобається, як Шевченко намалював свою улюблену героїню — Катерину.Катерина — звичайна українська дівчина. На ній біла сорочка, червоний фартух, спідниця. її голову прикрашає червона стрічка з квітами.Йде дорогою вродлива українка. Ступає повільно босими ногами. Нахилила голову, опустила очі. Руками взялася за край фартуха. Здається, щоб витерти сльозу. Шевченко майстерно намалював, як Катерина переживає своє горе. Дівчина зображена одразу після зустрічі з москалем, якого вона кохала, який її зрадив. Москаль також є на картині. Він їде верхи, поганяючи свого коня, і обертається, щоб подивитись на Катерину. Він позаду, і його обличчя погано видно. Але по обличчю дівчини стає зрозуміло, що вона покинута назавжди.Якийсь чоловік у білому одязі сидить на дорозі, грається маленьке цуценятко, росте велике дерево, на задньому плані стоїть млин. Нічого не бачить Катерина. Опустивши руки і нахиливши голову, йде вона дорогою.</span>
4 братики один дім логічно