Театир зародився в Греції, спочатку він був частиною релігійного обряду. Сцена була кругом,покритий дерном, навколо вівтаря Діоніса, греки танцювали. Для того, щоб глядачі могли спостерігати те що відбувається сцена встановлювалася біля підніжжя пагорба.Таке розташування послужило початком традиційного устрою грецьких
театрів у вигляді півкола сидінь, розташованих на схилах. «Театр» -
слово грецького походження, що означає «місце для огляду».
У 500
році до н.е. був побудований театр в Афінах, він був круглої форми і
називався партером. За межами кола шикувалися приміщення, які виглядали
велично і служили фоном для того, що відбувається на сцені. У цих
приміщеннях актори переодягалися. Декорації та штучне освітлення майже
не застосовувалося, так як спектаклі проходили в денний час.
Тема: стаждання автора за покинутою дівчиною.
Ідея: не щасливе кохання.
Твір на тему: "Поетизація першого почуття у повісті"Вітька+Галя"
«Вітька+Галя» - це твір про найприємніше почуття кожного із нас – кохання. Повість сповнена іронії та веселих ситуацій. Пише В. Чемерис про серйозні для підлітків події з гумором, і читач відчуває, що навіть під час життєвих негараздів життєрадісність повинна брати гору.
Вітька – чотирнадцятилітній парубок, що закохався у дівчинку Галю. Розповівши про своє нове почуття другові, він вирішує діяти і завойовувати кохання дівчини: пише вірші, співає серенади, але все невдало. Проте хлопець не опускає руки, адже він з оптимізмом сподівається ще досягти своєї мети і завойувати прихильність Галі.
Протягом життя кожен із нас задається багатьма питаннями з приводу кохання. Як себе поводити, щоб добитися серця любої? Саме твір «Вітька+Галя» допомогає знайти нам відповідь на це питання. Треба бути тим, ким ти є. Залишаючись собою, Вітька досяг своєї мрії.
Вітя і Галя відчули смак першого кохання. Можливо, надалі воно переросте у них в справжню любов, або ж залишиться на рівні дружби і буде обпекати душу приємними спогадами. Галя і Вітя – приклад ввічливого та дружнього ставлення один до одного. Сподіваюся, що і моє перше почуття буде таким же сонячним, яскравим, світлим і вічним!
Найбільше шкода, звичайно, Говорющу рибу. Адже саме вона постраждала найбільше. І справа навіть не в вії гибелі – це був наслідок, а в тому, що риба так і пішла з життя не признаною ніким.
Чи винен рибалка? Я думаю, що ні. Він вперше в своєму житті зустрів чудо і просто не зміг пояснити своїй жінці, що дива дійсно існують. Жінка рибалки за своїми клопотами і турботами теж не почула голосу риби. І як її було почути – кожного дня їй доводилось готувати їжу і слідкувати за господарством. Які можуть бути чудеса.
Хто ж по-справжньому винен в цій казці, так це самі риби, які не прийняли говорющу рибу такою, як вона була. Вони вирішили так: не схожий на нас, отже не можеш бути поруч. І їх зовсім не турбувало, що вміння говорити – це дар Божий. Можливо, це вміння могло б принести яку-небудь користь. Ні, риби вирішили просто вигнати свою товаришку з моря.
Я вважаю, що не вміння приймати іншого таким, яким він є, це велика несправедливість, як по відношенню до нього, так і до себе.
Ми живемо на Україні. Наша Батьківщина здавна славилася не лише щедрим урожаєм, родючими землями та багатими лісами. Найбільше, чим завжди дивувала весь світ Україна - це українці. Працелюбні, терплячі та горді. У всі часи вороги намагалися захопити наш край, висмоктати з нього всі багатства, а людей забрати у рабство. Хто лише не нападав на наші землі. Всі нападники намагалися зробити з українців рабів, змушуючи забути рідну мову та вірити у їхнього бога. Але українці - волелюбний народ. Ще не народилася та сила, яка б змогла поработити нас. Наші предки відвоювали для нас вільну Україну, ціною своєї крові, своїх життів. Багато з них полягло у цих тяжких битвах задля того, щоб зараз ми вільно ходили до українських шкіл, вільно спілкувалися рідною мовою, молилися у своїх церквах і працювали на себе. Основний заповіт, який залишили для нас наші предки - берегти Україну, її гордість, її свободу, її волю. Тому ми повинні любити і берегти наш край, обороняти Україну від загарбників. І ніколи не забувати про тих, кому ми завдячуємо за те, що живемо у вільній, незалежній державі, пам*ятаючи слова великого Шевченка: І мене в сім'ї великій, В сім'ї вольній, новій Не забудьте пом'янути Незлим тихим словом.
