Климко-дуже цiкавий персонаж.Вiн поеднуе в собi найдивовижнiшi риси характеру:дитячий страх та доросла мужнiсть,героiзм та халамидництво...Ця дитина пiзнала доросле життя в дуже ранньмоу вiцi i це захоплюе та водночас лякае.Було дуже сумно спостерiнати напротязi твору за його важким життям,але здавалось в нього були сили усе перебороти та вiн бы переборов,якби не вирiшальний пострiл у його життi...Справдi,так бувае i в нашому життi,йдеш до своеi мети та вiдчуваеш в собi сили,але доля ще з самого початку написана не по твоему сценарiю...
Прости что с русскими буквами(ну ты поймешь)
Через те, що ця баба, яка робила це зілля була глухою, нічого не чула і не розуміла, тому все й переплутала і через це й зілля не подіяло на Галю.
Павло Судак, або просто Павлусь — пятнадцятирічний хлопець, головний герой повісті "За сестрою."Павлусь - нащадок козацького роду Судаків, і, коли на його долю випадає складне випробування, він веде себе достойно, як справжній казак. Павлусь жив з дідусем, матір’ю та сестрою Ганнусею у селі Спасівка. Однако ж одного дня все життя його пішло шкереберть. Хлопчик втрачає рідних, а Ганнусю татари забирають у полон.
Павлусь вирушає в далеку, дуже небезпечну мандрівку до Криму за сестрою. На шляху до Криму він здолав чимало перешкод. При цьому Павлусь не втратив гідності, гідно переніс усі випробування, допомагав іншим людям у скруті.
Завдяки своєї сміливості, мужності та кмітливості хлопець врешті-решт досягнув своєї мети: знайшов свою сестру. Девлет-ґірей відпускає хлопця з сестрою з неволі з охоронною грамотою, щоб їх дорогою пропустили татари. Він визнає: «Добре в тебе серце, хлопче!».
Незважаючи на свій юний вік, Павлусь показав себе гідним нащадком козаків-запорожців, вірних оборонців рідної землі.
Олесь Гончар… Як він оберігав і примножував у суспільстві «ту енергію гуманності, доброти, національної честі і гідності» (А. Погрібний). Він був опорою українського національного відродження.Саме тому в романі «Людина і зброя» автор передає свою тривогу за майбутнє не тільки українського народу, а й усього людства, отже, за долю планети Земля.Сам Гончар був прикладом для наслідування у захисті національних святинь, у патріотизмі, бо вболівав за долю рідного народу. Він прагнув, щоб люди не виготовляли смертоносну зброю, а були мислителями, духовними творцями, справжніми господарями своєї землі.Герої роману «Людина і зброя» — такі ж молоді хлопці-солдати, як і сам автор, їхні долі схожі, тому що будучи студентами, юнаки добровольцями пішли на боротьбу з ворогом — захищати рідну землю. «Окопи стали для нас другим університетом», — згадує Гончар. Страшні реалії життя випали на долю Богдана Колосовського, Степури, Дробахи, Мирона Духновича, Слави Лагутіна… Але турбота про інших, солдатська взаємодопомога, любов, синівський обов’язок перед державою, людська гідність допомагають вистояти у цьому пеклі, бо вони мають право на щасливе життя. Серед героїв особливо виділяється солдат Богдан Колосовський, який уособлює найкращі риси патріота. Мені здається, що це сам Олесь Гончар, бо і «листи» Богдана, які він символічно посилає в думках коханій, інтелектуально наповнені, що характеризує його як обдаровану, високогуманну натуру, якій довелося звідати найважчих випробувань.<span>Своїм твором письменник возвеличує людину, її героїзм: «Ідемо, ідемо. Хочемо пройти крізь цей степ, як торпеди, крізь його аеродроми, засади, крізь усі небезпеки, що зустрінуться нам на путі. Здається тільки вийдеш — і вже не буде війни… Але, навіть гинучи, віритимеш, що після нас буде інакше, і все це більше не повториться, і щаслива людина, розряджаючи останню бомбу в сонячний день перемоги, скаже: «Це був останній кошмар на землі».</span>