Жив-був у садку собі Соловейко. Кожного ранку своїми дзвінкими піснями він звеселяв усіх своїх друзів: і Мурашку з мурашника, і Зайчика з лісу, і маленьку Бджілку-трудівницю. Його пісні допомагали всім весело провести день. Але сталося так, що Соловейко напився води з холодного потічка, і застудився.Сидить у гніздечку, кашляє, плаче. Чують друзі - не співає Соловейко. Прилізла до його гніздечка мурашка, дізналася про його біду, та й розповіла всім. От думали вони, гадали, як порадити в біді. та й надумали все розповісти дівчинці Оленці, яка щодня прибігала у садок слухати Соловейка. Дівчинка Оленка взяла з дому малину, зробила для Соловейка теплий чай, а Бджілка принесла йому меду, та й так всі разом вилікували свого друга. З тих пір співати Соловейко став ще гарніше і дзвінкіше.
Пісня з давніх-давен вважається невід'ємною частинкою кожного народу. Вона уособлює спогади про минуле, роздуми про сьогодення та мрії про щасливе майбутнє. На мою думку, жоден народ не може існувати без частини душі – пісні. Українські пісні наповнені глибоким змістом й роздумами. Складаючи їх, народ описував свої переживання, почуття, мрії та надії. Багато про давні часи можуть розповісти обрядові пісні: веснянки, колядки, щедрівки. Ми можемо не сприймати поклоніння предків перед силами природи, але шанобливе ставлення до хліба, праці, природи не може залишити нас байдужими. Коляда та щедрівка піднімають настрій, об'єднують у християнській родині. Наш народ зберігає традиції та моральні цінності у своїх великих родинах. Вони гарно передані у піснях. В наших піснях мрії та надії, сподівання. Багато чудових віршів, які покладені на музику, стали улюбленими піснями. Їх виконують на концертних площадках, весіллях, забавах або вона просто звучить для душі. Душевна пісня завжди супроводжувала, супроводжує та буде супроводжувати кожного з нас у житті.
<span>В згоді можна достигнути будь-чого. Коли ти в незгоді з кимось, це тільки погіршить ситуацію. Наприклад коли будують будинок, нічого не можна буде зробити якщо посваритися з своїми товаришами, з тими хто допомагає тобі його будувати. Коли ти будеш з ними в згоді, і спільною роботою, ви здобудите більше ніж поодинці. Отже,закінчити хотілося б словами* де незгода, там часто шкода</span>
Герасим
Калитка - дріб’язкова людина, що трясеться над капіталом, як той Кощій, що «над
златом чахне». Багатій втрачає спокій і сон, зривається на наймитах, дружині,
слідкує за кожною крихтою хліба, бере в заставу волів кума, бо «так
надежні-ше». А в результаті стає жертвою «жидівської» афери, бо бажання легкої
наживи, заздрість до свого сусіда Жолудя просто засліплюють йому очі.
Для цього героя гроші-багатство й всьому голова:'Та це чортзна-що!Ви ударяйте на гроші-гроші всьому голова!'
Йому здається,що наймити мало роблять і багато їдять:"Настане день,то роботи не бачиш,а тільки чуєш,як губами плямають!"
Родинні
почуття в Герасима Калитки притуплені власницькими інтересами.В
одруженні сина на Пузиривні він шукає лише наживи:"Мені треба невістку з
приданнім,з грішми..."А віддавши дочку заміж Герасим вілмовився сплатити зятеві обіцяний посаг.
У
головного героя сліпа любов до землі:"Їдеш день-чия
земля?Калитчина!Диханіє спирає..."та "Ох,земелько,свята земелько-Божа ти
донечко!Як радісно тебе загрібати без ліку!" та "Я не буду панувати,ні!Як їв борщ,так і їстиму,як мазав чоботи дьогтем,так і мазатиму,а зате всю землю навкруги скуплю"
Дуже заздрив Жолудю,Пузирям і міг будь-яким шляхом бути кращим та багатшим від них:"Ой Пузирі!Глябіть,щоб ви не попались,а замість вас Калитку розіпре грошвою...Отоді я вам покажу,як хазяйнувать!..."
<span><u>Івоніка</u>."...очі Івоніки були дзеркалом самої доброти серця й чесноти..." </span>"Його сильні, залізні руки, чорні та тверді, заворушилися незамітно…" "Гарна була земля....Івоніка любив її. Він знав її в кожній порі року і в різних її настроях, мов себе самого. Вона пригадувала чоловіка і жадала жертви.Як була люта, боявся її більше, як почорнілого неба, що віщує тучу."
<span><u>Марічка</u>. "...погляд у Марійки м'який, звичайно глибокий і зажурений, в усміху несказанно лагідний і гарний..." </span>"Одначе її тонке, ніжне обличчя з ясними лагідними очима усмиряло враження її занедбаного вигляду."<span>"Була се слабосильна, ще доволі молода жінка з ніжними рисами обличчя, на якім за першим поглядом було пізнати, що тяжка, ненастанна праця й жура, що гнітила її, надали її п'ятно старості."</span>