ответ:
"Не можна! — зупинив його Бен.— Гни її вниз!"
"Вітер!" — В розпачі закричав хлопчик.
"Шість дюймів!" — кричав він Деві;
можна сказати, невеликий діалог.
Українські народні думи — це неначе поетичний літопис козацького життя, бурхливого й широкого, як море. Хоч вони з’явилися не без впливу книжної освіти, як свідчить про це часте вживання церковнослов’янських слів, дійшли до нас в усній передачі народних співаків, лірників-бандуристів, кобзарів. Дума — вид українського народного героїчного епосу: ліричний, оповідний твір про історичні або соціально-побутові події, який має своєрідну будову й виконується речитативом (читання співучим голосом під музичний супровід кобзи чи бандури). Поява дум припадає на ХV–ХVІ століття. Особливості народних дум Особливості народних дум (історичних): — зображення важливих суспільних подій, видатних історичних осіб; — певне дотримання правдивості життєвих фактів; — докладність поетичної розповіді; — висока поетичність мови; — невелика кількість основних дійових осіб (дві-три); — своєрідність побудови (зачин, основна частина, повтори, кінцівка); — віршована форма (нерівноскладовість рядків, довільна специфіка римування, монорими); — виконання речитативом під акомпанемент кобзи, бандури, ліри; — усне поширення і зберігання; — варіантність тексту; — великий обсяг (як для фольклорних творів).
Українська література здавна була допомогою і підтримкою для народу. Адже в піснях, віршаш поети підбадьорювали людей на боротьбу, на визволення самих себе з неволі. Це були не просто слова и і заклики в них була вкладена віра на порятунок. Йдучи на боротьбу наші предки завжди співали пісні, підбадьорюючи одне одного. Одним з яскравих представників так званої "визвольної літератури" є геніальний поет Тарас Шевченко, який у своїй поезії був наставником для сплюндрованого народу. Отже, можна сказати, що основною місією літератури була визвольна роль поноволеного народу!
"Ей, Хведьку, вчись! Ей, схаменись! -
Так панотець казав своїй дитині: -
Шануйсь, бо, далебі, колись
Тму, мну, здо, тло - спишу на спині!"
Хведько не вчивсь - і скоштовав
Березової кашки,
Та вп'ять не вчивсь і пустував -
Побив шибки і пляшки;
І, щоб не скоштувать од батька різочок,
Він різку впер в огонь та й заховавсь в куток.
Аж батько за чуб - хіп! - і, не знайшовши різки,
Дрючком Хведька разів із шість оперезав!..
Тоді Хведько скрізь слізки
Так батькові сказав:
"Коли б було знаття, що гаспидська дрючина
Так дуже дошкуля, то, песька я дитина,
Коли б я так робив:
<span> Я б впер дрючок в огонь, а різки б не палив!....</span>
Ти Микола,я Микола,
Оба- сьмо Миколы.
Тебе били коло церкви,
Мене- коло школи.
Били тебе коло церкви
Бо ти пив горiвку,
Мене били коло школи,
Боя мацав дiвку.
