<span>Коли треба щось робити, охоче допомагаю дідусеві, пасу нашу вредюгу коняку, рубаю дрова</span>
В центре - образ народной героини Франции Жанны д`Арк. В 1429 г. юная крестьянка из Домреми встала во главе французской армии и за год изменила ход Столетней войны между Англией и Францией. Переломным событием стало снятие осады с Орлеана. Вдохновляемые Жанной солдаты одержали ряд блистательных побед и отвоевали часть Франции, захваченной англичанами.Однако многим пришелся не по нраву стремительный взлет девушки из народа: став жертвой предательства, Жанна попадает в плен к сторонникам англичан и предстает перед церковным судом. В этот тяжелый для нее час зритель и встречается с героиней пьесы.Вот уже девять месяцев в Руане длится процесс: английский граф Варвик, французский епископ Кошон, Фискал и Инквизитор пытаются во что бы то ни стало опорочить Жанну и заставить ее отречься от своих деяний. Судьи предлагают Жанне рассказать свою историю, и та погружается в воспоминания. В детстве она впервые услышала голоса святых. Сначала они призывали ее быть послушной и молиться Богу, а когда она выросла, приказали идти на помощь королю и вернуть ему королевство, раздираемое на куски англичанами. Отец Жанны, узнав, что дочь его собирается стать во главе армии и отправиться в поход спасать Францию, приходит в ярость и избивает ее. Мать тоже не одобряет намерений Жанны. В слезах девушка жалуется своим голосам: никто ее не понимает, а "Франция такая тяжкая ноша"...<span>Вдохновленная свыше, Жанна отправляется в ближайший городишко Вокулер, идет к коменданту Бодрикуру и просит у него мужской костюм, коня и вооруженный эскорт до Шинона, где находится резиденция дофина Карла, с которым ей непременно надо встретиться.</span>
Сaнько стояв посеред двору і обурено сопів носом. Знову мaти зaгaдaлa йому стерегти курчaт! Всі воронівські хлопці, мaбуть, уже подaлися до річки. Хто просто купaється, хто ловить рaків під берегом, a хто взяв кaмінь і з очеретиною в роті сидить під водою - вдaє, ніби ховaється від тaтaрського нaбігу. А Грицик, нaйліпший Сaньків товaриш, пaсе зa селом пaнські телиці. Себто лежить горілиць нa трaві і свистить до небa. Чи розшукує нa узліссі грушки гнилички. А він, Сaнько, мов мaлa дитинa, мусить пaсти курчaт. - Щоб вaм добрa не було, - стихa, aби не почулa мaти, буркотів Сaнько. - Шулікa б вaс схопив! Хочa йому й зaгaдaно оберігaти курчaт сaме від шулік. Щопрaвдa, Сaнько здогaдується, що спрaвa тут не в курчaтaх. З того чaсу, як у березні пішлa чуткa про новий тaтaрський нaпaд, мaмa геть втрaтилa спокій. Хочa не зa себе вонa боїться. Минулого року билaся поруч з воронівськими чоловікaми. Кaжуть, що порішилa тоді aж трьох тaтaр-нaпaдників.
4. Тугар Вовк це боярин якому князь пообіцяв землі за службу. Це жорстока людина в якої була тяжка доля. Він не пам1ятає своїх батькі, втратив дружину а згодом і доньку, але у цьому є і його вина. Своєю жорстокітю він хотів доказати всім а особливо ссобі що сім'я для слабких.В своїх вчинках він показував свої якості лідера але був надто агресивним і безсердечним. Обожнював полювання та привик всіма командувами. Висновок:це жокстока людина яка є подвійним зрадником.
Війна несе горе всім. Кров, біль, страждання випали на долю доросслих, які зі зброєю в руках пішли на фронт. Та як почувалися дітиі підлітки, багато з яких залишилися без піклування старших, без дахунад головою, перед щоденною смертельною небезпекою? На собі, своїйдолі відчув чорний подих смерті і Григір Тютюнник. Пізніше, ставшиписьменником, він не зміг не описати тих страхіть, які випали на долюпокоління. Розповідь про дітей війни — основна тема його творчості,зокрема повісті «Климко».
Головний герой, як і сам письменник, залишився сиротою, виховуувався у дядька, доки той не загинув від німецької бомби. Вже з початку повісті ми бачимо, що хлопчик серйозний, відповідальний. А зі смертюдядька йому і зовсім довелося покладатись тільки на себе. І Климко,і його друг Зульфат — чуйні, чутливі до чужого горя. Самі беззахисні,вони прихистили у себе свою вчительку з її немовлям. Зрозумівши, щозапасів на зиму обмаль, Климко вирішив іти у Слов’янськ по сіль, наяку можна було наміняти харчів. Подорож далека й безпечна, але Климмко готовий терпіти холод і голод заради Зульфата, заради Наталії Мииколаївни і її дитинчати. Взаємодопомога — характерна риса майже всіхгероїв оповідання. На перший погляд безпорадна людина у трагічнійситуації знаходить сили і можливість допомогти іншій: хлопці допомаагають вчительці, старий безногий швець разом з голодним Климком ряятують молоденьку дівчину від облави, чужа жінка доглядає хворогоКлимка і навіть запрошує залишитися жити у неї. Біда зближує, згурртовує людей, виявляє глибини людської душі: доброту, порядність оддних і жорстокість та підлість інших.
Фінал оповідання — трагічний. Климко загинув від фашистської куліуже біля самого дома, а «з пробитого мішка тоненькою цівкою потекла надорогу сіль».
Ця повість страшна своєю правдою про війну і красивою правдоюпро благородних людей.Схиляючи голову перед пам’яттю дітей, що загинули на війні, ми маєємо докласти всіх зусиль, аби не опалював вогонь війни душі дітей.
