<span>Жiноча доля у творчостi Тараса ШевченкаПоряд з величними постатями героïчних борцiв, народних месникiв, поряд з
iсторичними дiячами визвольного руху у творчостi Т.Г. Шевченка проходить
прекрасний своєю моральною силою i чистотою образ трудящоï жiнки-матерi,
сестри, дiвчини, коханоï. "Такого полум'яного культу материнства, - писав
М.Г. Рильський, - такого апофеозу жiночого кохання i жiночоï муки не знайти,
мабуть, нi в одного з поетiв свiту. Нещасний в особистому життi, Шевченко найвищу
i найчистiшу красу свiту бачив у жiнцi, в матерi". А сам, як ми знаємо, рiс без
матерi: "там матiр добрую мою ще молодую у могилу нужда та праця положила
Ї" А пiзнiше Тарас Шевченко став вiльним, але одружитися так i не встиг, так що
своïх дiтей i дружини у нього не було. Мрiяв вiн поселитися в Украïнi,
одружитися з Ликерiєю Полусмаковою, але обставини склалися по-iншому.
I все-таки вiн дуже любив дiтей, завжди ïм спiвчував, i улюблений його образ
- це мати з дитям. Щаслива мати, вiльна, як у тому "снi", що приснився крiпачцi:
У нашiм раï на землi
Нiчого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своïм дитяточком малим
- I на оновленiй землi
Врага не буде, супостата,
А буде син, i буде мати,
I будуть люди на землi
- Для Т.Г. Шевченка жiноча недоля була згустком болю, що запiкся в його серцi.
Крiпацька неволя - це доля рiдноï матерi, яку передчасно "у могилу нужда та
праця положила", доля сестер Катрi, Ярини, Марiï - голубок молодих, у яких
"коси в наймах побiлiють", це трагiчна доля його першоï трепетноï любовi
- Оксани Коваленко, доля всiх нещасних жiнок, що "нiмi на панщину iдуть i дiточок
своïх ведуть". Т.Г. Шевченко гнiвно виступав проти жiночого безправ'я. Вiн
нiби зiбрав воєдино у своєму зболеному серцi страждання поневолених жiнок усiх
епох i схвильовано розповiв про них цiлому свiтовi.
Один з перших жiночих образiв у Шевченка - це Катерина з одноiменноï поеми.
Їï прообразом була його кохана Оксана Коваленко, з якою доля так i не звела
Тараса. Першi героïнi Т.Г. Шевченка - нещаснi, сплюндрованi жiнки: Катерина,
Оксана, Марина, Ганна. Згадаймо "Причинну", "Тополю", "Лiлею" - це все жiнки без
щастя i долi. Правда, серед них пiзнiше з'явиться i бунтарка, яка пiдпалить
панський маєток i помститься за свою ганьбу. Але таких було мало. Бiльшiсть дiвчат
Шевченкового часу ставали жертвами помiщицькоï розпусти, часто накладали на
себе руки. Назви його творiв: "Вiдьма", "Сова", "Слепая", "Мар'яна-черниця" - не
випадковi: саме наймичками, вiдьмами, совами, слiпими, черницями були жiнки в
тодiшньому суспiльствi. Кожна жiнка-жертва для поета рiдна: "моя се мати i сестра,
моя се вiдьма, щоб ви знали
Ї"
Шевченковi поеми кличуть до помсти тим, хто топтав жiночу честь, гiднiсть i щастя.
Менi особливо iмпонує образ Ганни iз поеми "Наймичка". Їï життя заради сина,
повнiстю принесене в жертву, - це материнський подвиг. Лише перед самою смертю
вона розкриває синовi правду.
Ще одна iз сторiнок шевченкiвських вiршiв - це удовине горе, коли єдиного сина
забирають у солдати.
Великий Кобзар писав i жартiвливi поезiï (на жаль, ïх дуже мало) про
веселу життєрадiсну украïнську жiнку, наприклад, "Утоптала стежечку".
Шевченковi героïнi вмiють не тiльки терпiти страждання, а й мститися
своïм поневолювачам: Оксана, божеволiючи, пiдпалює палати свого кривдника;
Марина вбиває ножем пана, який знiвечив ïï молодiсть; вiдьма горить
гнiвом, ненавистю до розпусника-пана.
Тарас Григорович бачив у жiнцi передусiм духовну красу, обожнював материнство,
уславлював вiрнiсть i щирiсть, але не прощає аморальностi й жорстокостi. </span>
1. Віддав князь свою дочку змієві. 2. Запитання князівни. 3. Вісточка додому. 4. Приліт голуба до рідного дому. 5. Просьба дітей. 6. Двобій Кирила зі змієм. 7. Перемога Кожум’яки.
Кожну людину, що виявила хоробрість , самовідданість і відвагу можна вважати героєм, а вчиноктакої людини можна назвати подвигом. Людина протягом свого життя робить багато різних вчинків: добрих і поганих, буває байдужою до чужого лиха, або протягає руку допомоги. Інколи ризикуючи своїм життям незважаючи на небезпеку йде на подвиг. Вчинок п’ятирічної дівчинки Насті Овчар, близько семи років тому, сколихнув всю Україну. Через несправний димохід у будинку загорівся диван, а вдома були лише дві сестрички. Дівчинка не вибігла з палаючої кімнати, рятуючись від вогню. Настя не змогла залишити сплячу дворічну сестричку. Дівчинка намагалася загасити пожежу сама, збиваючи полум’я м’якою іграшкою. Коли зайчик загорівся, вона спробувала збити полум’я голими долоньками, але все було марно. І тоді вона розшукала в диму молодшу сестричку і винесла її з палаючого будинку. Внаслідок пожежі Настя отримала вісімдесят відсотків опіків шкіри. Життя дівчинки висіло на волосинці, лікарям вдалось її врятувати. <span>Мене вражає почуття відповідальності і великої </span>любов<span>і цієї маленької дівчинки. Настя змогла протистояти страху, болю. Вона хоробра і мужня, щира і любляча. Маленька дівчинка з великим серцем і красивою душею. Вся країна вважає її вчинок справжнім подвигом, я вважаю її героєм.</span>
У грудні 1845р Т.Шевченко,гостюючи на Переяславщині занедужав на запалення легень.У ті часи ця хвороба була смертельною ,тому поет вирішив написати прощального вірша ним і став заповіт проте так він був названий пізніше спочатку вірш був без заголовка а потім мав різні назви Завіщаніє,думка лише після смерті дістав назву заповіт
