Яку людину можна назвати красивою? Ту, в якої гарна зовнішність, чи ту, в якої гарні вчинки? Звичайно, краса зовнішня завжди приваблює, милує око. Але важливіше, на мою думку, мати красу внутрішню, яка виявляється у вчинках, поведінці, ставленні до людей, навколишнього світу.
Такі думки з’явилися у мене після прочитання казки англійського письменника Оскара Вайльда «Хлопчик-зірка». Разом із тим виникло багато запитань, на які я спробую дати відповідь.
Як відомо з сюжету казки, Хлопчик-зірка був надзвичайним красенем. Герой «мав личко біле й ніжне, мов вирізьблене зі слонової кістки, і золоті кучері — як пелюстки нарциса, і губи — як пелюстки червоної троянди, і очі — як фіалки, що дивляться в чисту воду струмка. І він стрункий, немов квітка в полі, де не ступала нога косаря» (переклад І. Корунця). Окрім того, він був прудконогим, умів танцювати, співати й грати на сопілці. Проте ця врода обернулася героєві на шкоду, бо виростав він гордовитим, себелюбним і жорстоким. Хлопець гордував сільськими дітьми, називав їх своїми слугами, не мав співчуття до нужденних, сліпих, калік, скривджених долею, кидав у них камінням і насміхався. Любив він тільки себе. У Хлопчика-зірки було кам’яне серце, і свій холод він поширював на всіх, бо діти, спілкуючись із ним, теж ставали такими самими жорстокими і себелюбними.
Для нього не було нічого святого. Хлопчик-зірка зневажив і прогнав навіть свою матір, відрікшись від неї. Це було найбільшим злом героя, і за це він був покараний. Хлопчик-зірка втратив свою красу, став бридким і потворним. Обличчя виражало його справжнє єство.
Лише тоді герой наче схаменувся і пішов шукати свою матір. Хлопчикові-зірці довелося зазнати багато страждань, він на собі пізнав приниження, зневагу, голод, спрагу. Усе це змінило його на краще, він зрікся своєї гордині. І лише тоді зустрів матір і батька, який був королем. Хлопчик-зірка став правити містом, і був він «милосердний і справедливий до всіх. Нікому не дозволяв він поводитися жорстоко з птахами й звірами, і вчив усіх любові, добра та милосердя. Голодним він роздавав хліб, а голим — одяг, і в його державі панували мир і достатки».
Здавалося, так буде тривати вічно, але правив Хлопчик-зірка недовго: через три роки він помер. Як бачимо, за все треба платити. Занадто багато чинив він зла, пройшов тяжкі випробування.
Казка вчить, що перш ніж зробити якийсь крок чи вчинок, треба добре подумати. Не можна дозволяти собі бути жорстоким, гордовитим. А ще треба пам’ятати, що зовнішня краса ‑ це не привід робити ганебні вчинки. Бо найголовніше – це краса душі. Дякуючи О. Вайльдові та його казці, я зрозумів таку важливу істину.
Лося планували включити до Червоної книги України 2009 року, проте вид не отримав цього охоронного статусу.
Малий Сашко - за те, що той прототип Довженка. Він уособлює чистоту душі. А всі грішки, які той творив, знаходять логічні виправдання.
<span>Народився Микола Кіндратович Вороний у 1871 році на Катеринославщині (тепер Дніпропетровська область) у заможній сім'ї ремісників, яка зберігала українські традиції. Батько був виходець з селян, був онуком кріпака, який свого часу зумів записатися до міщанського стану. Зате мати була з роду відомих українських діячів культури, до яких належав Прокіп Колачинский, ректор Києво-Могилянської академії. Мати передала маленькому хлопчику в спадок палку любов до української культури, народними звичаями, повір'ями, до української казки, пісні, легенди, а також до Кобзаря. Дитинство Миколи пройшло на Слобожанщині. З 80-х років Вороний навчається в училищі. Тут він знаходить себе - зближується з народниками, читає заборонену літературу. Його літературні смаки віддаляються від підліткового захоплення творами Жюля Верна і Майна Ріда. Разом з народовольцем Ерастовым Вороний організовує «Українську громаду». Його відразу ж виключають з училища з забороною вступу в університет і проживання у великих містах. Тим не менш, Микола, не довго думаючи, виїхав до Відня, потім до Львова, де спокійно продовжує своє навчання. Там він знайомиться з Франком, і навіть допомагає йому у виданні газет «Громадський голос», «Радикал». Потім стає актором, спочатку в театрі Крапивницкого, згодом працює в трупах Саксаганського, Васильєва. І навіть як актор мандрує містами та селами України та Росії. І в ці часи не залишає літературна творчість<span>.
</span></span><span>В роки Громадянської війни Вороний виїхав за кордон. Тим не менш, він дуже переживає за долю України і в 1926 році повертається на Батьківщину. Здається, що все чудово, тим не менш, над поетом збираються чорні хмари. Знайшов він час повертатися! З-за доносів його виселяють з Києва, а потім засуджують на три роки сталінських таборів. Потім його доля невідома. Є свідчення, згідно яких Вороний ще довго перебував у в'язниці, а потім виїхав з Києва до Воронежа, де і помер в 1942 році. Але є інші факти: поет був розстріляний 7 червня 1938 року. Але повернемося до написання нашого твору. Звичайно, треба проаналізувати саму поему «Євшан-зілля». Вона нескладна для розуміння ідейно-образний зміст поеми лежить на поверхні. У цій поемі поет зачіпає проблему історичної пам'яті, уславлює борців і народних героїв, протестує проти національного і соціального гноблення<span>.
</span></span><span>Через весь ваш твір має пройти одна-єдина думка про історичну пам'ять народу, про зв'язок її з минулим, сучасним. Особиста доля Миколи Вороного ніби відбилася в легенді-алегории про «Євшан-зілля». У висновку твору ваші міркування треба пов'язати з сучасністю. І протягом твору не забувайте про власні думки і враження<span>.</span></span>
<span>Кожна людина повинна пам’ятати свій перший будинок і своїх батьків. Це є одним з основних життєвих принципів будь-якої людини, про кого б не йшлося. З одного боку, люди є одухотвореними істотами, створеними за образом Божим, а тому вони високоморальні, можуть чинити гідні вчинки, в тому числі і віддати данину пам’яті таким аспектам теж є для них вкрай важливим. З іншого боку, ми бачимо, що сучасне людське суспільство не заохочує щирі і добрі вчинки. Вважається, що будь-яке добро – це послуга, яка повинна оплачуватися.</span>
