Рід літератури «Заповіт»: лірика.
Вид лірики «Заповіт»: патріотична (громадянська).
Жанр «Заповіт»: ліричний вірш.
Віршовий розмір «Заповіт»: хорей.
Провідний мотив «Заповіт»: заклик до українського народу звільнитися від кайданів самодержавства, боротися за вільне життя, відстоювати інтереси простого люду; віра поета у світле майбутнє України.
Композиція «Заповіт»: за формою «Заповіт» — монолог. Складається із шести строф, що об’єднані попарно й утворюють ніби три сходинки, кожна з яких має свою провідну думку, певні ритми та інтонацію, а разом становлять гармонійну цілісність. Це розвиток-переживання ліричного героя про долю народу.
Експозиція: «Як умру, то поховайте... На Вкраїні милій...».
Зав ’язка: «...Як понесе з України... Кров ворожу...».
Кульмінація: «...Вставайте, / Кайдани порвіте...».
Розв’язка: «...І мене... Не забудьте пом’янути / Незлим тихим словом».
<span>тема: взірець для творчої людини - природа, у якій все гармонійно поєднане, включене в життєвий коловорот.
Ідея: захоплення красою навколишнього світу і біль з приводу відсутності душевної гармонії, заклик шанувати природу, тому що все минеться, а людина все одно буде бажати гармонії з довколишнім світом.
<span>жанр:пейзажна лiрика
</span>художні засоби:<span>епітети:визнаних взірців,творчого споко,дні вересневі
</span><span>порівняння – як від озер, порослих осокою.
інверсія – дні вересневі
риторичні запитаття - хто ж твоїй науці допоможе На певний шлях ступити з манівців?</span><span>Римування: перехресне
Віршований розмір:ямб
</span>збірка"Рання осінь"<span>рік написання1927</span></span><span />
Я погоджуюся з цим твердженням цілком і повністю. На мій погляд, честь і совість цінніші за гроші. Якщо людина втрачає гарні людські риси заради того, щоб розбагатіти, то, на мій погляд, це нерівноцінний обмін. Багатий мерзотник - це в першу чергу мерзотник, а бідна чесна людина - в першу чергу чесна, а потім вже бідна. До того ж, життя - дуже непередбачувана річ: зараз гроші є, і багацько, а завтра ти їх втратив усі. І нічого не лишилося, бо у багатої безчесної людини немає нічого, крім грошей: ані друзів, вні кохання, ані поваги людей.
Якщо жити чесно, правдиво та праведно, то набудеш те, що цінніше за гроші і не втратиш зненацька. Це - любов, добре ім'я, дружба, повага. Тебе не кине кохана людина, бо вона полюбила тебе бідним - а це означає, що любить вона тебе, а не гроші. Друзі раді бачити тебе просто так, бо ти гарна людина. З цим легко і приємно жити, навіть якщо живеш бідно.
У цьому оповіданні автор говорить про гармонію стосунків людини з природою, про історію «дівочого серця». Сотникова дочка Орися – головна героїня однойменного оповідання. Вона була напрочуд гарною: «Повна да хороша на виду… всю господу звеселяла». Автор не описує її зовнішності, але весь час зосереджує увагу читача на тому, що врода її була рідкісною. Якось Орися з дівчатами поїхала прати білизну до Трубайла і саме там почула від старого козака Гриви старовинну легенду про кохання. За тією легендою, покохав молодий князь дівчину-красу, запропонував їй стати його дружиною, але дівчина тільки посміялась у відповідь. Розлючений князь взяв лук з плеча і почав тоді стріляти в золоторогих турів, які їй належали. Поранені тварини побігли до кручі «і всі шубовсть у воду». Усі каменем лягли на дно, «аж річку загатили». З того часу бідолашний князь так і блукає по пущі. І сотник Таволга, і старий Грива, і Орися та молодий вродливий козак, легендарна Турова круча і річка довкруг неї – то все різні вияви душі нашого народу, його історії, моралі та психології.Та все-таки в центрі оповідання – внутрішній світ Орисі, глибоко ліричний, що сягає своїм корінням У сиву давнину народного буття. Дівчина схвильована розповіддю старого козака, вона проймається думкою про кохання, яке не має відповіді. Образи дівчини-краси і князя хвилюють її, змушують розмірковувати над подальшою долею та майбутнім коханням. Саме звідси, з дівочих мрій героїні, оце народнопісенне сприйняття природи. З дівочих мрій Орисі бере свій початок почуття світлого смутку, любові до нескінченного і таємничого світу, відчуття в природі, людях та легендарній минувшині чогось рідного, близького, дорогого і милого. Дивиться дівчина у воду і бачить, що хтось виїхав із пущі на сивому коні. Здається їй, що то князь з легенди, і вже «ось-ось заревуть і сунуться з річки зачаровані тури». Попрали дівчата білизну, поїхали додому, а там вже чекає красуню справжній князь – молодий козак. Із великою майстерністю описує Куліш заручини своєї улюбленої героїні. «Обняв козак Орисю, поцілував у тії губоньки, що наче з самого меду зліплені, і вклонились обоє низько, до самого долу, панотцеві».<span>Автор підкреслює душевну щирість дівчини, її повагу до старших, її працелюбність. Саме тому для Пантелеймона Куліша Орися є втіленням ідеалу української дівчини.</span>
Прекрасний,пречудесний і підсніжник. Прекрасне літо,пречудесний хлопець і гарний підсніжник.