Море слез - метафора (скрытое сравнение)
Не виделись сто лет - гипербола (преувеличение).
Важко описати що таке щастя взагалі. Це, напевне, той стан душі коли світ навколо в найяскравіших кольрах і посмішка не зникає з обличча. Як приємно робити щасливим інших, дарувати своє добро, допомагати і просто усвідомлювати, що в наших власних силах зробити своє життя і життя інших хоч трішки кращим.
У оповіданні Олекси Стороженка “Скарб” щастя само прийшло до лежня Павлуся, який нічого не робив, а тільки спав. Але то умовне щастя, за ним стояла важка праця інших людей ради задоволення Павлуся. А от в оповіданні “Цвіт щастя” Б.Лепкого маленький хлопчик сам вирішив шукати загадкову квітку щастя, хоч вона, за розповідями матусі, далеко. Він глибоко вірить у чарівну силу квітки щастя, прагне її знайти, не боїться жодних перешкод; він мрійник. Герой пізнає життя, не залишає надії знайти квітку щастя. Вже сам пошук робить його щасливим.
Отже, не мою думку, щастя - це найцініший скраб, і звичайно ж воно не приходить саме, а дістається часто важкою працею.
Подробнее - на Znanija.com - znanija.com/task/1623200#readmore
Всё до в нём происходило было на самом деле или основано на реальных событиях
Твір-роздум за однією з тем:
1)Людина та її доля в поезії Т.Г.Шевченка "Минають,дні,минають ночі..."Т. Шевченко силою свого поетичного слова, силою своєї безмежної любові до рідного народу, до України намагався пробити мури людської байдужості, панської обмеженості. Т. Шевченко все знав, все відчував: як жив народ, про що він думав, постійно шукаючи шляхів до кращого майбутнього:
І день іде, і ніч іде,
І, голову схопивши в руки,
Дивуєшся, чому не йде
Апостол правди і науки?
Роздумуючи над минулим і майбутнім свого народу, Т. Шевченко неодноразово порушує питання: а для чого живе людина, в чому суть людського життя? Як боляче було дивитись поетові на підневільне тяжке життя свого народу, але ще гірше було бачити його покірність. Поет прагне розбудити свій народ від тяжкого сну, запалити в ньому іскру протесту, ненависті до жорстокої дійсності.
Так, в поезії "Минають дні, минають ночі..." звучить мотив осуду людей, які задовольняються своїм підневільним становищем в тогочасній Росії, людей безликих, які вели безтурботне життя й ні до чого в світі не прагнули. Кобзар твердо переконаний, що людина не повинна бути пасивною, вона мусить боротися за своє майбутнє. Байдужість, на думку Т. Шевченка, — це найстрашніше, що може бути в житті:
Страшно впасти у кайдани,
Умирать в неволі,
А ще гірше — спати, спати,
І спати на волі.
Поезія "Минають дні, минають ночі..." — це глибоко патріотичний твір, у ньому чітко окреслюється позиція поета-борця, який закликає читачів до активних дій на користь свого народу, своєї країни. Поет, звертаючись до долі, просить у неї не багатства:
А дай жити, серцем жити
І людей любити...
На думку Кобзаря, людина не повинна бути байдужою, бо байдужість страшніша за зло: байдужість — замаскована, не знати від кого її чекати, а до зла людина морально себе готує, готує себе на боротьбу зі злом. Тому поет пише:
Доле, де ти! Доле, де ти?
Нема ніякої!
Коли доброї жаль. Боже,
То дай злої! злої!
Життя й творчість Т. Шевченка — це боротьба за кращу долю народу, за те, щоб показати йому шлях до майбутнього, допомогти йому повірити в свої сили, запалити іскру надії, іскру волелюбності, правди, щастя.
