<span>Незважаючи на написане і відзняте, про Івана Фірцака насправді знаємо не так і багато. Зі сторінок літературних творів перед нами постає ідеальний образ українського силача, у кіно він доповнюється справжніми силовими трюками і харизмою відомих артистів. А в документальному виданні потроху розвіюються міфи, створені навколо постаті Івана Сили. Підтверджують це майже десятирічні пошуки Олександра Гавроша, його журналістське розслідування, котре велося паралельно з новітньою міфотворчістю. Адже маємо вкрай мало документальної фіксації подвигів «закарпатського Геракла».</span>
В Україні багата та унікальна природа. У кожному регіоні вона особлива і неповторна. Ми не повинні дозволити всій цій красі загинути. Адже наш підхід сьогодення веде саме до цього. Ми руйнуємо тваринний і рослинний світ, не даючи шансу на життя ні собі, ні наступним поколінням.Очевидно, що відбувається якась масова деградація людей. Ми розгубили в собі людяність і тепер плюємо в криницю, з якої п"ємо воду. Звичайно, дуже хочеться вірити, що все-таки в нас лишилось те, що відмежовує нас від тварин - розум.
Життя селянина сповнене щоденної праці на землі. Земля, рідна природа формують його світогляд, ставлення до навколишнього середовища і до людей. У повісті "Гуси-лебеді летять" розповідається про звичайне життя хліборобів, що мешкають у подільському селі.
Селяни-трударі у двадцяті роки жили дуже бідно. Не кожний навіть мав чоботи. Але вони пишалися тим, що працюють на землі. Урочистою подією була весняна оранка. А день, коли Михайлик, головний герой повісті, провів свою першу борозну, став для нього справжнім святом.
Від землі залежало, чи добрий буде врожай. Тому і ставлення до неї було особливе. Мати Михайлика вірила: земля усе знає, що говорить чи думає чоловік, вона може гніватись і бути доброю, і на самоті тихенько розмовляла з нею, довіряючи свої радощі, болі й просячи, щоб вона родила... Ця жінка нічого не любила так щиро, як землю. Вона глибоко розуміла природу: помічала, як плаче од радості дерево, милувалася весняними сходами, а слово "насіння" взагалі вважала святим. І цю любов до природи мати передавала Михайлику. Мабуть, інші селяни так само прищеплювали своїм дітям пошану до рідної землі, передавали їм різні прикмети та звичаї, пов'язані з нею, як дід Дем'ян своєму онуку.
Мені дуже сподобалось ставлення селян до природи, те, що вони вважали її живою істотою, поважали і любили. Мені здається, що така шанобливість і чуйність обов'язково винагороджувалась добрим врожаєм.
Нашому народові завжди були притаманні чуйність, доброта, милосердя.
Вважалося цілком закономірним і природним допомогти нещасному,
знедоленому, дати притулок бездомному, поділитися з голодним шматком
хліба, захистити скривдженого, немічного або старого. У житті людей
необхідні чуйність, доброта, і не тільки для тих, хто її потребує, а і
для тих, хто нею ділиться. Допомогти людині може навіть добре слово.
Але
не всі люди прагнуть допомогти одне одному в горі, є й такі, хто
намагається нажитися на чужому нещасті. Зустрілися такі й Климку — це
Бородань, який намагається купити плаття вчительки за безцінь,
Бочончиха, яка не поділиться і навіть сухарем, а також ворожка та
поліцаї. Та все одно добрих людей на світі більше.
Климко подолав
шлях аж до Слов’янська, голодний та босий. А там він на ринку врятував
дівчину під час облоги, назвавшись її братом. Хлопчик не зміг би вчинити
по-іншому, бо він був милосердним і думав більше про інших ніж про
себе. Навіть коли Климко був у тітки Марини, яка його лікувала в гарячці
і потім хотіла залишити у себе, сміливий та самовідданий хлопчик не
погодився, бо відчував відповідальність за життя близьких йому людей.
Мороль така, що задопомогою звязків можна з любої ситуації вислизнути
